Географічна оболонка
Географі́чна оболо́нка — верхня комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і складної взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери[1].
Чітких меж географічна оболонка не має. Верхня межа її проходить на висоті 25—30 км над поверхнею Землі, нижня — під океанами на 5—10 км нижче від їхнього дна. Потужність географічної оболонки сягає 60—70 км[1]. Та частина географічної оболонки, в якій виникла й розвивається людська спільнота, називається географічним середовищем[1].
Характерна особливість географічної оболонки — наявність речовини в трьох агрегатних станах: твердому, рідкому й газоподібному. Основні види енергії, що зумовлюють розвиток географічної оболонки, надходять від Сонця (екзогенні) та пов'язані з внутрішньою будовою Землі (ендогенні).
Географічній оболонці притаманні:
- цілісність — всі компоненти географічної оболонки становлять єдине ціле, взаємодіють між собою, а речовина й енергія перебувають у постійному колообігу;
- ритмічність — періодичне повторення подібних природних явищ, які тривають в межах доби (ніч і день), року (весна, літо, осінь, зима), тисячоліття (похолодання і потепліня клімату);
- зональність — зміна характеру і властивостей природних комплексів та їх компонентів від екватора до полюсів, пов'язана з нерівномірним розподілом сонячної радіації залежно від географічної широти;
- висотна поясність — зміна рельєфу, клімату, властивостей вод і ґрунтів, рослинного і тваринного світу залежно від абсолютної висоти місцевості, експозиції схилів сонячною радіацією та розташування гірських масивів щодо переважаючих повітряних мас;
- безперервність розвитку.
Сучасний стан географічної оболонки є результатом її тривалого розвитку, тому її можливо успішно досліджувати лише тоді, коли розглядати природу в її постійному розвитку як ціле, так і за окремими елементами. У такий спосіб можливо зрозуміти закономірності у зв'язках між окремими об'єктами і явищами, передбачати та прогнозувати шляхи подальшого розвитку, уникати негативних наслідків діяльності людини з використання природних ресурсів, раціонально використовувати природні багатства[1].
Основними рисами структури географічної оболонки є ярусність її будови і складна регіональна диференціація, що проявляється у формуванні різних природно-територіальних комплексів. Географічна оболонка є предметом вивчення фізичної географії.
- Верхня частина Земної кори
Земна кора - це верхній шар Землі. Від мантії відокремлена кордоном з різким підвищенням швидкостей сейсмічних хвиль - межею Мохоровичича. Товщина кори коливається від 6 км під океаном до 30-50 км на континентах[2]. Буває два типи кори - континентальна і океанічна. У будові континентальної кори виділяють три геологічні шари: осадовий чохол, гранітний і базальтовий. Океанічна кора складена переважно породами основного складу плюс осадовий чохол. Земна кора розділена на різні за величиною літосферні плити, що рухаються відносно одна одної. Кінематику цих рухів описує тектоніка плит.
- Нижня частина атмосфери
Її верхня межа розташована на висоті 8-10 км у полярних, 10-12 км у помірних і 16-18 км у тропічних широтах; взимку нижча, ніж улітку.
Нижній, основний шар атмосфери. Містить понад 80 % усієї маси атмосферного повітря і близько 90 % усієї наявної в атмосфері водяної пари. У тропосфері сильно розвинені турбулентність і конвекція, виникають хмари, розвиваються циклон і антициклон. Температура спадає зі зростанням висоти із середнім вертикальним градієнтом 1°/152 м.
- Гідросфера
Гідросфера - сукупність усіх водних запасів Землі. Більша частина води зосереджена в океані, значно менше - у континентальній річковій мережі та підземних водах. Також великі запаси води є в атмосфері, у вигляді хмар і водяної пари.
Частина води перебуває у твердому стані у вигляді льодовик, снігового покриву і в вічної мерзлоти, складаючи кріосферу.
- Біосфера
Біосфера - це сукупність частин земних оболонок (літо-, гідро- і атмосфера), що заселена живими організмами, перебуває під їхнім впливом і зайнята продуктами їхньої життєдіяльності.
- Антропосфера
Антропосфера, або ноосфера - сфера взаємодії людини і природи. Визначення ноосфери вперше ввів український учений В. І. Вернадський. Визнається не всіма вченими.
- ↑ а б в г (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1973. — С. 312.
- ↑ Tanimoto, Toshiro. Crustal Structure of the Earth / Thomas J. Ahrens. — Washington, DC : American Geophysical Union, 1995. Архівовано з джерела 22 лютого 2014
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Джигирей, В. С. (2002). Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник (укр.). Київ: Знання. с. 203. ISBN 966-620-108-9.
- (рос.) Видина А. А. Методические указания по полевым крупномасштабным ландшафтным исследованиям. — М., 1962. — 132 с.
- (рос.) Земля в числах.