Dainty Ласощі

Bias Упередженість
Cripples Каліки
Fuzzy-headed Нерозбірливі в засобах
Precise Точний
Trivial Тривіальний
Midway Посередній
Outright Відвертий
Assertive Напористий
Flat statement Плоске твердження
Leeway Вільний
Reluctant Неохоче
Sought Прагнення
Thereby Тим самим
Subliminal Підсвідомий
Requisite Необхідний
Unbeknownst Невідомо
Refrain Приспів
Derogatory Принизливий
Frivolous Несерйозний
Merely Просто
Aberration Відхилення
Condesceding Поблажливий
Scatterbrained Розсіяний
Chivalry Лицарський
Overtones Підтекст
Perilous Небезпечний
Denigration Приниження
Implications Підтекст
Subtly Тонко
Seldom Рідко
Resemblance Подібність
Prissiness Скромність
Fussiness Метушливість
Pejoratively Зневажливо
Spinster Стара діва
Eluded Втікач
Celibacy Безшлюбність
Faux pas Помилковий вчинок
Endearments Ласки

Women's language is that pleasant (dainty?), euphemistic never-aggressive way of talking

we learned as little girls. Cultural bias was built into the language we were allowed to speak,
the subjects we were allowed to speak about, and the ways we were spoken of. Having
learned our linguistic lesson well, we go out in the world, only to discover that we are
communicative cripples -- damned if we do, and damned if we do not.
If we refuse to talk "like a lady", we are ridiculed and criticized for being unfeminine. ("She
thinks like a man" is, at best, a left-handed compliment.) If we do learn all the fuzzy-headed,
unassertive language of our sex, we are ridiculed for being unable to think clearly, unable to
take part in a serious discussion, and therefore unfit to hold a position of power.
It doesn't take much of this for a woman to begin feeling she deserves such treatment
because of inadequacies in her own intelligence and education.
"Women's language" shows up in all levels of English. For example, women are encouraged
and allowed to make far more precise discriminations in naming colors than men do. Words
like mauve, beige, ecru, aquamarine, lavender, and so on, are unremarkable in a woman's
active vocabulary, but largely absent from that of most men. I know of no evidence
suggesting that women actually see a wider range of colors than men do. It is simply that
fine discriminations of this sort are relevant to women's vocabularies, but not to men's; to
men, who control most of the interesting affairs of the world, such distinctions are trivial –
irrelevant.
In the area of syntax, we find similar gender-related peculiarities of speech. There is one
construction, in particular, that women use conversationally far more than men: the tag
question. A tag is midway between an outright statement and a yes-no question; it is less
assertive than the former, but more confident than the latter.
A flat statement indicates confidence in the speaker's knowledge and is fairly certain to be
believed; a question indicates a lack of knowledge on some point and implies that the gap in
the speaker's knowledge can and will be remedied by an answer. For example, if, at a Little
League game, I have had my glasses off, I can legitimately ask someone else: "Was the
player out at third?" A tag question, being intermediate between statement and question, is
used when the speaker is stating a claim, but lacks full confidence in the truth of that claim.
So if I say, "Is Joan here?" I will probably not be surprised if my respondent answers "no"; but
if I say, "Joan is here, is not she?" instead, chances are I am already biased in favor of a
positive answer, wanting only confirmation. I still want a response, but I have enough
knowledge (or think I have) to predict that response. A tag question, then, might be thought
of as a statement that doesn't demand to be believed by anyone but the speaker, way of
giving leeway, of not forcing the addressee to go along with the views of the speaker.
Another common use of the tag question is in small talk when the speaker is trying to elicit
conversation: "Sure is hot here, is not it?"
But in discussing personal feelings or opinions, only the speaker normally has any way of
knowing the correct answer. Sentences such as "I have a headache, do not I?" are clearly
ridiculous. But there are other examples where it is the speaker's opinions, rather than
perceptions, for which corroboration is sought, as in "The situation in Southeast Asia is
terrible, is not it?"
While there are, of course, other possible interpretations of a sentence like this, one
possibility is that the speaker has a particular answer in mind – "yes" or "no" – but is
reluctant to state it baldly. This sort of tag question is much more apt to be used by women
than by men in conversation. Why is this the case?
The tag question allows a speaker to avoid commitment, and thereby avoid conflict with the
addressee. The problem is that, by so doing, speakers may also give the impression of not
really being sure of themselves, or looking to the addressee for confirmation of their views.
This uncertainty is reinforced in more subliminal ways, too. There is a peculiar sentence-
intonation pattern, used almost exclusively by women, as far as I know, which changes a
declarative answer into a question. The effect of using the rising inflection typical of a yes-
no question is to imply that the speaker is seeking confirmation, even though the speaker is
clearly the only one who has the requisite information, which is why the question was put to
her in the first place:
(Q) When will dinner be ready? (A) Oh...around six o'clock...?
It is as though the second speaker were saying, "Six o'clock – if that's okay with you, if you
agree." The person being addressed is put in the position of having to provide confirmation.
One likely consequence of this sort of speech pattern in a woman is that, often unbeknownst
to herself, the speaker builds a reputation of tentativeness, and others will refrain from
taking her seriously or trusting her with any real responsibilities, since she "cannot make up
her mind", and "isn't sure of herself."
Such idiosyncrasies may explain why women's language sounds much more "polite" than
men's. It is polite to leave a decision open, not impose your mind, or views, or claims, on
anyone else. So a tag question is a kind of polite statement, in that it does not force
agreement or belief on the addressee. In the same way a request is a polite command, in
that it does not force obedience on the addressee, but rather suggests something be done
as a favor to the speaker.
A clearly stated order implies a threat of certain consequences if it is not followed, and even
more impolite – implies that the speaker is in a superior position and able to enforce the
order. By couching wishes in the form of a request, on the other hand, a speaker implies
that if the request is not carried out, only the speaker will suffer; non-compliance cannot
harm the addressee. So the decision is really left up to the addressee. The distinction
becomes clear in these examples:
Close the door.
Please close the door.
Will you close the door?
Will you please close the door? Won't you close the door?
In the same ways as words and speech patterns used by women undermine her image,
those used to describe women make matters even worse. Often a word may be used of both
men and women (and perhaps of things as well); but when it is applied to women, it
assumes a special meaning that, by implication rather than outright assertion, is derogatory
to women as a group.
The use of euphemisms has this effect. A euphemism is a substitute for a word that has
acquired a bad connotation by association with something unpleasant or embarrassing. But
almost as soon as the new word comes into common usage, it takes on the same old bad
connotations, since feelings about the things or people referred to are not altered by a
change of name; thus new euphemisms must be constantly found.
There is one euphemism for woman still very much alive. The word, of course, is lady. Lady
has a masculine counterpart, namely gentleman, occasionally shortened to gent. But for
some reason lady is very much commoner than gent(leman).
The decision to use lady rather than woman, or vice versa, may considerably alter the sense
of a sentence, as the following examples show:
* (a) A woman (lady) I know is a dean at Berkeley.

* (b) A woman (lady) I know makes amazing things out of shoelaces and old boxes.

The use of lady in (a) imparts a frivolous, or nonserious, tone to the sentence: the matter
under discussion is not one of great moment. Similarly, in (b), using lady here would suggest
that the speaker considered the "amazing things" not to be serious art, but merely a hobby
or an aberration. If woman is used, she might be a serious sculptor. To say lady doctor is
very condescending, since no one ever says gentleman doctor or even man doctor. For
example, mention in the San Francisco Chronicle of January 31, 1972, of Madalyn Murray
O'Hair as the lady atheist reduces her position to that of scatterbrained eccentric. Even
woman atheist is scarcely defensible: sex is irrelevant to her philosophical position.
Many women argue that, on the other hand, lady carries with it overtones recalling the age
of chivalry: conferring exalted stature on the person so referred to. This makes the term
seem polite at first, but we must also remember that these implications are perilous: they
suggest that a "lady" is helpless, and cannot do things by herself.
Lady can also be used to infer frivolousness, as in titles of organizations. Those that have a
serious purpose (not merely that of enabling "the ladies" to spend time with one another
cannot use the word lady in their titles, but less serious ones may. Compare the Ladies'
Auxiliary of a men's group, or the Thursday Evening Ladies' Browning and Garden Society
with Ladies' Liberation or Ladies' Strike for Peace.
What is curious about this split is that lady is in origin a euphemism – a substitute that puts
a better face on something people find uncomfortable – for woman. What kind of
euphemism is it that subtly denigrates the people to whom it refers? Perhaps lady functions
as a euphemism for woman because it does not contain the sexual implications present in
woman: it is not "embarrassing" in that way. If this is so, we may expect that, in the future,
lady will replace woman as the primary word for the human female, since woman will have
become too blatantly sexual. That this distinction is already made in some contexts at least
is shown in the following examples, where you can try replacing woman with lady:
* (a) After ten years in jail, Harry wanted to find a woman.

* (b) She's my woman, see, so do not mess around with her.

Another common substitute for woman is girl. One seldom hears a man past the age of
adolescence referred to as a boy, save in expressions like "going out with the boys, which
are meant to suggest an air of adolescent frivolity and irresponsibility. But women of all
ages are "girls": one can have a man – not a boy – Friday, but only a girl – never a woman or
even a lady – Friday; women have girlfriends, but men do not – in a non-sexual sense – have
boyfriends.

It may be that this use of girl is euphemistic in the same way the use of lady is: in stressing
the idea of immaturity, it removes the sexual connotations lurking in woman. Girl brings to
mind irresponsibility: you do not send a girl to do a woman's errand (or even, for that
matter, a boy's errand). She is a person who is both too immature and too far from real life
to be entrusted with responsibilities or with decisions of any serious or important nature.
Now let's take a pair of words which, in terms of the possible relationships in an earlier
society, were simple male-female equivalents, analogous to bull: cow. Suppose we find that,
for independent reasons, society has changed in such a way that the original meanings now
are irrelevant. Yet the words have not been discarded, but have acquired new meanings,
metaphorically related to their original senses. But suppose these new metaphorical uses
are no longer parallel to each other. By seeing where the parallelism breaks down, we
discover something about the different roles played by men and women in this culture. One
good example of such a divergence through time is found in the pair, master: mistress. Once
used with reference to one's power over servants, these words have become unusable today
in their original master-servant sense as the relationship has become less prevalent in our
society. But the words are still common.
Unless used with reference to animals, master now generally refers to a man who has
acquired consummate ability in some field, normally nonsexual. But its feminine counterpart
cannot be used this way. It is practical restricted to its sexual sense of "paramour." We start
out with two terms, both roughly paraphrasable as "one who has power over another." But
the masculine form, once one person is no longer able to have absolute power over another,
becomes usable metaphorically in the sense of "having power over something." Master
requires as its object only the name of some activity, something inanimate and abstract. But
mistress requires a masculine noun in the possessive to precede it. One cannot say:
"Rhonda is a mistress." One must be someone's mistress. A man is defined by what he does,
a woman by her sexuality, that is, in terms of one particular aspect of her relationship to
men. It is one thing to be an old master like Hans Holbein, and another to be an old
mistress.
The same is true of the words spinster and bachelor -- gender words for "one who is not
married." The resemblance ends with the definition. While bachelor is a neuter term, often
used as a compliment, spinster normally is used pejoratively, with connotations of
prissiness, fussiness, and so on. To be a bachelor implies that one has a choice of marrying
or not, and this is what makes the idea of a bachelor existence attractive, in the popular
literature. He has been pursued and has successfully eluded his pursuers. But a spinster is
one who has not been pursued, or at least not seriously. She is old, unwanted goods. The
metaphorical connotations of bachelor generally suggest sexual freedom; of spinster,
puritanism or celibacy.
These examples could be multiplied. It is generally considered a faux pas, in society, to
congratulate a woman on her engagement, while it is correct to congratulate her fiancé.
Why is this? The reason seems to be that it is impolite to remind people of things that may
be uncomfortable to them. To congratulate a woman on her engagement is really to say,
"Thank goodness! You had a close call!" For the man, on the other hand, there was no such
danger. His choosing to marry is viewed as a good thing, but not something essential.
The linguistic double standard holds throughout the life of the relationship. After marriage,
bachelor and spinster become man and wife, not man and woman. The woman whose
husband dies remains "John's widow"; John, however, is never "Mary's widower".
Finally, why is it that salesclerks and others are so quick to call women customers "dear,"
"honey, and other terms of endearment they really have no business using? A male
customer would never put up with it. But women, like children, are supposed to enjoy these
endearments, rather than being offended by them.
In more ways than one, it is time to speak up.

Жіноча мова - це той приємний (вишуканий?), евфемістичний, ніколи не агресивний спосіб

спілкування, якого ми навчилися ще маленькими дівчатками. Культурні упередження були
закладені в мові, якою нам дозволяли говорити, в те, на які теми нам дозволяли говорити, і в те, як
про нас говорили. Добре засвоївши свій мовний урок, ми виходимо у світ, щоб виявити, що є
комунікативними каліками - будьмо прокляті, якщо так, і будьмо прокляті, якщо ні.

Якщо ми відмовляємося говорити «як леді», нас висміюють і критикують за нежіночність. («Вона
мислить як чоловік» - це, в кращому випадку, лівий комплімент.) Якщо ж ми вивчаємо всю
туманну, невпевнену мову нашої статі, нас висміюють за нездатність ясно мислити, нездатність
брати участь у серйозних дискусіях, а отже, нездатність обіймати владні посади.

Не потрібно багато, щоб жінка почала відчувати, що вона заслуговує на таке ставлення через
недостатній рівень свого інтелекту та освіти.

«Жіноча мова» проявляється на всіх рівнях англійської мови. Наприклад, жінок заохочують і
дозволяють їм робити набагато більш точну дискримінацію в назвах кольорів, ніж чоловікам. Такі
слова, як ліловий, бежевий, екрю, аквамарин, лавандовий і т.д., нічим не примітні в активному
словниковому запасі жінки, але майже відсутні в лексиконі більшості чоловіків. Я не знаю жодних
доказів того, що жінки насправді бачать ширший діапазон кольорів, ніж чоловіки. Просто така
тонка дискримінація має відношення до жіночого словника, але не до чоловічого; для чоловіків,
які контролюють більшість цікавих справ у світі, такі відмінності є тривіальними - несуттєвими.

У сфері синтаксису знаходимо схожі гендерні особливості мовлення. Зокрема, є одна конструкція,
яку жінки використовують у розмовній мові набагато частіше, ніж чоловіки: питання-тег. Тег - це
щось середнє між прямим твердженням і питанням типу «так-ні»; він менш напористий, ніж
перше, але більш впевнений, ніж друге.

Пряме твердження вказує на впевненість у знаннях мовця, і йому майже напевно повірять;
питання вказує на брак знань з якогось питання і передбачає, що прогалину в знаннях мовця
можна і потрібно виправити за допомогою відповіді. Наприклад, якщо під час гри в дитячій лізі я
зняв окуляри, я можу законно запитати когось іншого: «Чи був гравець на третій базі?». Питання-
мітка, будучи проміжним між твердженням і питанням, використовується тоді, коли мовець
висловлює твердження, але не має повної впевненості в істинності цього твердження. Отже, якщо
я запитаю: «Джоан тут?». я, мабуть, не здивуюся, якщо мій співрозмовник відповість «ні»; але
якщо я запитаю: «Джоан тут, чи не так?», то, швидше за все, я вже упереджено ставлюся до
позитивної відповіді, бажаючи лише підтвердження. Я все ще хочу отримати відповідь, але я маю
достатньо знань (або думаю, що маю), щоб передбачити цю відповідь. Отже, питання-тег можна
розглядати як твердження, яке не вимагає, щоб йому повірив хтось інший, окрім мовця, спосіб
дати свободу дій, не змушуючи адресата погоджуватися з думкою мовця.

Ще одне поширене використання тегу питання - у світській бесіді, коли мовець намагається
підтримати розмову: «Тут справді спекотно, чи не так?».

Але при обговоренні особистих почуттів або думок, тільки мовець зазвичай знає правильну
відповідь. Речення на кшталт «У мене болить голова, чи не так?» явно безглузді. Але є й інші
приклади, коли шукають підтвердження саме думок мовця, а не його сприйняття, як-от: «Ситуація
в Південно-Східній Азії жахлива, чи не так?».

Звичайно, є й інші можливі інтерпретації такого речення, але одна з них полягає в тому, що мовець
має на увазі певну відповідь - «так» чи «ні», але не бажає її прямо сказати. Такого роду питання-
теги набагато частіше використовують у розмові жінки, ніж чоловіки. Чому так відбувається?

Питання-тег дозволяє мовцеві уникнути зобов'язань, а отже, уникнути конфлікту з адресатом.

Проблема полягає в тому, що таким чином мовець може створити враження, що він не зовсім
впевнений у собі або шукає в адресата підтвердження своїх поглядів. Ця невпевненість
підкріплюється і більш підсвідомими способами. Існує особлива інтонаційна схема побудови
речень, яка використовується майже виключно жінками, наскільки мені відомо, яка змінює
декларативну відповідь на запитання. Ефект від використання висхідної інтонації, характерної для
питання «так-ні», полягає в тому, що мовець шукає підтвердження, хоча, очевидно, лише вона
володіє необхідною інформацією, і саме тому питання було поставлене їй у першу чергу:

(З) Коли буде готова вечеря? (А) О... близько шостої години...?

Другий співрозмовник ніби каже: «О шостій годині - якщо тебе це влаштовує, якщо ти згодна».
Особа, до якої звертаються, поставлена в позицію, коли вона повинна надати підтвердження.
Одним із ймовірних наслідків такого типу мовленнєвої поведінки жінки є те, що часто непомітно
для неї самої вона створює собі репутацію невпевненої в собі особи, а інші утримуються від того,
щоб сприймати її серйозно або довіряти їй якусь реальну відповідальність, оскільки вона «не
може визначитися» і «не впевнена в собі».

Такі особливості можуть пояснити, чому жіноча мова звучить набагато «ввічливіше», ніж чоловіча.
Ввічливо залишати рішення відкритим, а не нав'язувати свою думку, погляди чи претензії комусь
іншому. Отже, питання-тег є різновидом ввічливого висловлювання, оскільки воно не примушує
адресата до згоди чи переконання. Так само прохання є ввічливим наказом, оскільки воно не
змушує адресата підкорятися, а радше пропонує щось зробити як послугу мовцеві.
Чітко сформульований наказ передбачає загрозу певних наслідків у разі його невиконання, а ще
більш неввічливий - передбачає, що мовець перебуває у вищому становищі і може забезпечити
виконання наказу. З іншого боку, висловлюючи побажання у формі прохання, мовець має на увазі,
що якщо прохання не буде виконано, то постраждає лише мовець; невиконання не може
зашкодити адресату. Таким чином, рішення насправді залишається за адресатом. Різниця стає
зрозумілою на таких прикладах:

Зачиніть двері.

Будь ласка, зачиніть двері.

Ви зачините двері?

Будь ласка, зачиніть двері. Ви не зачините двері?

Так само, як слова та мовні патерни, що використовуються жінками, підривають їхній імідж, слова,
що використовуються для опису жінок, погіршують ситуацію ще більше. Часто слово може
використовуватися як щодо чоловіків, так і щодо жінок (а можливо, і щодо речей); але коли воно
застосовується до жінок, воно набуває особливого значення, яке, скоріше за все, підтекстом, аніж
прямим твердженням, є принизливим для жінок як групи.

Використання евфемізмів має такий ефект. Евфемізм - це замінник слова, яке набуло поганої
конотації через асоціацію з чимось неприємним або сором'язливим. Але майже одразу після того,
як нове слово стає загальновживаним, воно набуває тих самих старих поганих конотацій, оскільки
почуття щодо речей чи людей, про які йдеться, не змінюються зі зміною назви; таким чином,
потрібно постійно знаходити нові евфемізми.

Є один евфемізм на позначення жінки, який все ще дуже живий. Це слово, звісно, леді. У леді є
відповідник чоловічого роду, а саме джентльмен, який іноді скорочують до джентльмен. Але
чомусь леді набагато поширеніше, ніж джентльмен (леман).

Рішення вжити lady замість woman або навпаки може суттєво змінити зміст речення, як показують
наступні приклади:

* (а) Жінка (пані), яку я знаю, є деканом у Берклі.

* (б) Одна знайома мені жінка робить дивовижні речі зі шнурків і старих коробок.

Вживання лексеми lady в (а) надає реченню легковажного, або несерйозного, тону: питання, про
яке йдеться, не є важливим. Аналогічно, у реченні (б) вживання пані вказує на те, що мовець
вважає «дивовижні речі» не серйозним мистецтвом, а лише хобі чи відхиленням від норми. Якщо
використовується жінка, то вона може бути серйозним скульптором. Говорити «жінка-лікар» дуже
поблажливо, адже ніхто ніколи не говорить «пан лікар» чи навіть «чоловік лікар». Наприклад,
згадка в San Francisco Chronicle від 31 січня 1972 року про Мадалін Мюррей О'Хейр як про жінку-
атеїстку зводить її позицію до позиції розсіяного ексцентрика. Навіть жінку-атеїстку навряд чи
можна виправдати: стать не має жодного відношення до її філософської позиції.

Багато жінок стверджують, що, з іншого боку, слово «леді» несе в собі відтінки, що нагадують
епоху лицарства: надання піднесеного статусу особі, до якої звертаються. Це робить термін
ввічливим на перший погляд, але ми також повинні пам'ятати, що ці імплікації є небезпечними:
вони припускають, що «леді» безпорадна і не може робити щось сама.

Слово «леді» може також використовуватися для позначення легковажності, як, наприклад, у
назвах організацій. Організації, які мають серйозну мету (а не просто дають можливість «леді»
проводити час одна з одною), не можуть використовувати слово «леді» у своїх назвах, але менш
серйозні організації можуть. Порівняйте «Жіночий допоміжний відділ» чоловічої групи або
«Жіноче садово-городнє товариство “Четвертий вечір” з “Жіночим визволенням” або “Жіночим
страйком за мир”.

Цікавим у цьому розколі є те, що «леді» за походженням є евфемізмом - замінником, який надає
кращого вигляду тому, що люди вважають незручним, - жінці. Що це за евфемізм, який тонко
принижує людей, до яких він відноситься? Можливо, леді функціонує як евфемізм для жінки, тому
що не містить сексуального підтексту, притаманного жінці: вона не є «сором'язливою» в цьому
сенсі. Якщо це так, то можна очікувати, що в майбутньому леді замінить жінку як основне слово на
позначення жіночої статі, оскільки жінка стане занадто відверто сексуальною. Про те, що це
розрізнення вже відбувається принаймні в деяких контекстах, свідчать наведені нижче приклади,
де можна спробувати замінити жінку на пані:

* (а) Після десяти років у в'язниці Гаррі хотів знайти жінку.

* (б) Вона моя жінка, бачиш, тож не жартуй з нею.

Іншим поширеним замінником жінки є дівчина. Рідко можна почути, щоб чоловіка після
підліткового віку називали хлопцем, хіба що у виразах на кшталт «зустрічатися з хлопцями», які
мають на увазі атмосферу підліткової легковажності та безвідповідальності. Але жінки різного віку
є «дівчатами»: у п'ятницю можна зустрічатися з чоловіком - не хлопцем, але тільки з дівчиною -
ніколи з жінкою чи навіть леді; жінки мають подруг, але чоловіки не мають хлопців - у
несексуальному сенсі - у п'ятницю не зустрічаються.

Можливо, таке вживання слова girl є евфемістичним так само, як і вживання слова lady:
підкреслюючи ідею незрілості, воно усуває сексуальну конотацію, що приховується в слові woman.
Дівчинка асоціюється з безвідповідальністю: ви не посилаєте дівчинку виконувати жіночі
доручення (або навіть, якщо вже на те пішло, хлоп'ячі доручення). Це людина, яка є надто
незрілою і надто далекою від реального життя, щоб на неї можна було покласти відповідальність
або приймати рішення серйозного чи важливого характеру.

Тепер візьмемо пару слів, які з точки зору можливих стосунків у первісному суспільстві були
простими еквівалентами «чоловік-жінка», за аналогією до «бик»: «корова». Припустімо, що з
незалежних від нас причин суспільство змінилося таким чином, що їхні первісні значення стали
неактуальними. Проте слова не були відкинуті, а набули нових значень, метафорично пов'язаних з
їхніми первісними смислами. Але припустімо, що ці нові метафоричні вживання більше не є
паралельними одне одному. Побачивши, де паралелізм руйнується, ми дізнаємося дещо про різні
ролі, які відіграють чоловіки і жінки в цій культурі. Один із гарних прикладів такої розбіжності в часі
можна знайти в парі «господар: господиня». Колись ці слова використовувалися для позначення
влади над слугами, але сьогодні вони втратили своє первісне значення «господар-слуга», оскільки
ці стосунки стали менш поширеними в нашому суспільстві. Але ці слова все ще поширені.

Якщо не вживати його стосовно тварин, «господар» тепер зазвичай означає чоловіка, який набув
неперевершених здібностей у якійсь сфері, зазвичай не сексуальній. Але його жіночий відповідник
не може бути використаний таким чином. Він практично обмежується сексуальним значенням
«коханий». Ми починаємо з двох термінів, які можна приблизно перефразувати як «той, хто має
владу над іншим». Але чоловічий рід, коли одна людина більше не може мати абсолютної влади
над іншою, стає метафоричним у значенні «мати владу над чимось». Хазяїн вимагає в якості
об'єкта лише назви якоїсь діяльності, чогось неживого й абстрактного. Натомість пані вимагає, щоб
перед ним стояв іменник чоловічого роду у присвійному відмінку. Не можна сказати: «Ронда -
коханка». Треба бути чиєюсь коханкою. Чоловік визначається тим, що він робить, жінка - своєю
сексуальністю, тобто з точки зору одного конкретного аспекту її стосунків з чоловіками. Одна
справа - бути старим майстром, як Ганс Гольбейн, а інша - бути старою коханкою.

Те саме можна сказати про слова «дівиця» і «холостяк» - гендерні слова, що означають «той, хто
не одружений». Схожість закінчується на визначенні. У той час як бакалавр - це термін середнього
роду, який часто вживається як комплімент, spinster зазвичай використовується в зневажливому
значенні, з конотаціями ханжества, метушливості і так далі. Бути холостяком означає, що у людини
є вибір одружуватися чи ні, і саме це робить ідею холостяцького існування привабливою в
популярній літературі. Його переслідують, і він успішно вислизає від своїх переслідувачів.
Натомість діва - це та, яку ніхто не переслідував, принаймні, не всерйоз. Вона - старий, нікому не
потрібний товар. Метафоричні конотації холостяка зазвичай вказують на сексуальну свободу, а
діви - на пуританство чи целібат.

Ці приклади можна було б примножити. У суспільстві прийнято вважати моветоном вітати жінку з
заручинами, тоді як правильно вітати її нареченого. Чому так відбувається? Здається, причина в
тому, що неввічливо нагадувати людям про речі, які можуть бути для них незручними. Привітати
жінку з заручинами - це фактично сказати: «Слава Богу! Ти була на волосину від смерті!». З іншого
боку, для чоловіка такої небезпеки не було. Його вибір одружитися сприймається як хороша річ,
але не як щось суттєве.

Мовний подвійний стандарт зберігається протягом усього життя стосунків. Після одруження
холостяк і дівиця стають чоловіком і дружиною, а не чоловіком і жінкою. Жінка, чий чоловік
помирає, залишається «вдовою Івана»; Іван, однак, ніколи не є «вдівцем Марії».

Нарешті, чому продавці та інші люди так швидко називають жінок-клієнтів «люба», «мила» та
іншими словами, які вони не мають права вживати? Чоловік-покупець ніколи б з цим не змирився.
Але жінки, як діти, повинні насолоджуватися цими звертаннями, а не ображатися на них.

Настав час висловитися з цього приводу.