Вирій: відмінності між версіями
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| [неперевірена версія] | [очікує на перевірку] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок) |
Віщун (обговорення | внесок) м Відкинуто редагування 94.45.78.95 (обговорення) до зробленого Віщун Мітки: Відкіт Посилання на сторінки неоднозначності |
||
| (Не показані 39 проміжних версій ще одного користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Перенаправлено|Ирій|Ирій (значення)|для інших значень див.}} |
|||
| ⚫ | |||
{{Перенаправлено|Ірій|Ірій (значення)|для інших значень див.}} |
|||
| ⚫ | |||
| ⚫ | |||
| ⚫ | '''Ви́рій'''<ref>{{СУМ-11|Вирій}}</ref><ref>{{Грінченко|Вирій|5868-vyrij}}</ref> або '''и́рій''', '''і́рій'''<ref>{{СУМ-20|Ирій}}</ref> — у [[Міфологія|міфології]] [[Східні слов'яни|східних слов'ян]] тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання [[Душа|душ]] померлих і зимівлі птахів та інших тварин. |
||
== Етимологія == |
== Етимологія == |
||
Слово « |
Слово «вирій» — неясного походження. Вперше його зафіксовано у формі родового відмінка в «[[Повчання Володимира Мономаха|Повчанні]]» [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]]: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть».<ref>{{Cite book|title=Повість врем’яних літ|last=|first=|year=1990|publisher=|location=Київ|pages=358|language=|isbn=}}</ref> Існує гіпотеза, що словом «ирій» слов'яни спочатку називали небо, пересування повітряних мас. Тому «ирій» споріднене з «рій», «роїтися», «ринути».<ref>{{Cite book|title=До етимології слів обрій і вирій|last=Задорожний|first=В. Б.|year=2009|series=Мовознавство : Науково-теоретичний журнал|publisher=|edition=5|location=|pages=44-52|language=|isbn=}}</ref> Сучасні дослідники пропонують дві вихідні форми цього слова в [[Давньоруська мова|давньоруській мові]]: «ирии» та «ирьи».<ref>{{Cite book|title=Давньоруська спадщина в лексиці української мови|last=Німчук|first=В. В.|year=1992|publisher=|location=Київ|pages=133, 345.|language=|isbn=}}</ref> Також вирій, як країна, мав назву «тепли́чина»<ref>{{СУМ-11|Тепличина}}</ref> за теплу погоду, що панує там.<ref name=":1">{{Cite book|title=Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях|last=Булашев|first=Ґ.|year=1992|publisher=Довіра|location=Київ|pages=271|language=|isbn=}}</ref> |
||
== Образ |
== Образ вирію == |
||
Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо<ref name=":0">{{Cite book|title=Нарис української міфології|last=Гнатюк|first=В.|year=2000|publisher=Ін-т народознавства |
Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо<ref name=":0">{{Cite book|title=Нарис української міфології|last=Гнатюк|first=В.|year=2000|publisher=Ін-т народознавства НАН України|location=Львів|pages=45-46|language=|isbn=}}</ref>, або ж там літо, коли на інших землях зима й навпаки<ref name=":1" />. У вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Найраніше туди відлітає [[Зозуля звичайна|зозуля]], що володіє ключами від вирію, і найпізніше з нього повертається. Часом птахи повертаються завчасно і мусять відпокутувати свій поспіх. Зокрема це відбито в народній пісні, де сокіл жаліється, що повернувся, коли на землі ще лежить сніг. Також у вирії зимують [[оводи]], а [[комарі]]в вітри восени відносять туди, а весною приносять назад<ref name=":0" />. Там існують теплі криниці з цілющою водою, багато водойм і ярів, тому у вирії ростуть надзвичайно великі рослини<ref name=":1" />. |
||
Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — [[Хорс]]а. |
Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — [[Хорс]]а. У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю. У вирії перебувають душі предків і душі ще ненароджених людей<ref name=":0" />. |
||
Окрім пташиного, іноді виділявся |
Окрім пташиного, іноді виділявся й гадючий вирій, що міститься під землею<ref>{{Cite book|title=Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. |
||
В. А. Чабаненко|last=|first=|year=1990|publisher=|location=Київ|pages=23-24|language=|isbn=}}</ref>. Часом він однак описувався розміщеним на небі чи абстрактному версі — змії заповзали до нього по деревах<ref>{{Cite book|title=Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія|last=Маркевич|first=Н. А.|year=|publisher=|location=Київ|pages=64|language=|isbn=}}</ref>. |
В. А. Чабаненко|last=|first=|year=1990|publisher=|location=Київ|pages=23-24|language=|isbn=}}</ref>. Часом він, однак, описувався розміщеним на небі чи в абстрактному версі — змії заповзали до нього по деревах<ref>{{Cite book|title=Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія|last=Маркевич|first=Н. А.|year=|publisher=|location=Київ|pages=64|language=|isbn=}}</ref>. |
||
== Розвиток образу == |
|||
На думку польського історика Анджея Кемпінського, спочатку ранні слов'яни вірили лише в один Вирій, пов'язаний з божеством, відомим як [[Род (божество)|Род]] — він, очевидно, розташовувався далеко за морем, в кінці Чумацького Шляху. Згідно з фольклорними переказами, ворота Вирію охороняв [[Велес]], який іноді приймав звірину подобу [[Рарог|рарога]], тримаючи в пазурах ключі від потойбічних світів. Його часто уявляли як сад за залізними воротами, що не пускали туди живих, розташований у кроні космічного древа. А на гілках, за переказами, гніздилися птахи, яких зазвичай ототожнювали з людськими душами<ref>{{Cite book |
|||
|title=Encyklopedia mitologii ludów indoeuropejskich |
|||
|last=Kempiński |
|||
|first=Andrzej M. |
|||
|date=2001 |
|||
|publisher="Iskry" |
|||
|location=Warszawa |
|||
|isbn=978-83-207-1629-0 |
|||
}}</ref>. |
|||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
* [[Елісій]] |
* [[Елісій]] |
||
* [[Острови блаженних]] |
* [[Острови блаженних]] |
||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
{{reflist}} |
{{reflist|2}} |
||
== Література == |
|||
== Джерела == |
|||
* Гнатюк В. |
* ''[[Гнатюк Володимир Михайлович|Гнатюк В]].'' Нарис української міфології. — Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2000. — 263 с. |
||
* ''Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини'' / Упоряд. В. А. Чабаненко.— K., 1990.— 261 с. |
* ''Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини'' / Упоряд. В. А. Чабаненко.— K., 1990. — 261 с. |
||
* Булашев Г. ''Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях.'' — |
* Булашев Г. ''Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях.'' — К. : Довіра, 1992. — 414 с. |
||
== Посилання == |
|||
* [https://ure-online.info/encyclopedia/vyrij/ Вирій] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія. |
|||
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part2.pdf Вирій] // {{УМЕ2|сторінки=158}} |
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part2.pdf Вирій] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210614180919/http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part2.pdf |date=14 червня 2021 }} // {{УМЕ2|сторінки=158}} |
||
{{slavic-myth-stub}} |
{{slavic-myth-stub}} |
||
{{Ukraine-cult-stub}} |
{{Ukraine-cult-stub}} |
||
{{Слов'янська міфологія}} |
|||
[[Категорія:Українська міфологія]] |
[[Категорія:Українська міфологія]] |
||
[[Категорія:Білоруська міфологія]] |
|||
[[Категорія:Культ предків]] |
|||
[[Категорія:Міфологічні місця]] |
|||
[[Категорія:Уявлення про небеса]] |
|||
[[Категорія:Потойбічні місця]] |
|||
Поточна версія на 13:45, 8 травня 2024
Ви́рій[1][2] або и́рій, і́рій[3] — у міфології східних слов'ян тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання душ померлих і зимівлі птахів та інших тварин.
Слово «вирій» — неясного походження. Вперше його зафіксовано у формі родового відмінка в «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть».[4] Існує гіпотеза, що словом «ирій» слов'яни спочатку називали небо, пересування повітряних мас. Тому «ирій» споріднене з «рій», «роїтися», «ринути».[5] Сучасні дослідники пропонують дві вихідні форми цього слова в давньоруській мові: «ирии» та «ирьи».[6] Також вирій, як країна, мав назву «тепли́чина»[7] за теплу погоду, що панує там.[8]
Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо[9], або ж там літо, коли на інших землях зима й навпаки[8]. У вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Найраніше туди відлітає зозуля, що володіє ключами від вирію, і найпізніше з нього повертається. Часом птахи повертаються завчасно і мусять відпокутувати свій поспіх. Зокрема це відбито в народній пісні, де сокіл жаліється, що повернувся, коли на землі ще лежить сніг. Також у вирії зимують оводи, а комарів вітри восени відносять туди, а весною приносять назад[9]. Там існують теплі криниці з цілющою водою, багато водойм і ярів, тому у вирії ростуть надзвичайно великі рослини[8].
Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — Хорса. У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю. У вирії перебувають душі предків і душі ще ненароджених людей[9].
Окрім пташиного, іноді виділявся й гадючий вирій, що міститься під землею[10]. Часом він, однак, описувався розміщеним на небі чи в абстрактному версі — змії заповзали до нього по деревах[11].
На думку польського історика Анджея Кемпінського, спочатку ранні слов'яни вірили лише в один Вирій, пов'язаний з божеством, відомим як Род — він, очевидно, розташовувався далеко за морем, в кінці Чумацького Шляху. Згідно з фольклорними переказами, ворота Вирію охороняв Велес, який іноді приймав звірину подобу рарога, тримаючи в пазурах ключі від потойбічних світів. Його часто уявляли як сад за залізними воротами, що не пускали туди живих, розташований у кроні космічного древа. А на гілках, за переказами, гніздилися птахи, яких зазвичай ототожнювали з людськими душами[12].
- ↑ Вирій // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Вирій // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Ирій // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Повість врем’яних літ. Київ. 1990. с. 358.
- ↑ Задорожний, В. Б. (2009). До етимології слів обрій і вирій. Мовознавство : Науково-теоретичний журнал (вид. 5). с. 44—52.
- ↑ Німчук, В. В. (1992). Давньоруська спадщина в лексиці української мови. Київ. с. 133, 345.
- ↑ Тепличина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б в Булашев, Ґ. (1992). Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра. с. 271.
- ↑ а б в Гнатюк, В. (2000). Нарис української міфології. Львів: Ін-т народознавства НАН України. с. 45—46.
- ↑ Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко. Київ. 1990. с. 23—24.
- ↑ Маркевич, Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. Київ. с. 64.
- ↑ Kempiński, Andrzej M. (2001). Encyklopedia mitologii ludów indoeuropejskich. Warszawa: "Iskry". ISBN 978-83-207-1629-0.
- Гнатюк В. Нарис української міфології. — Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2000. — 263 с.
- Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко.— K., 1990. — 261 с.
- Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — К. : Довіра, 1992. — 414 с.
- Вирій // Українська Релігієзнавча Енциклопедія.
- Вирій [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 158. — 1000 екз.
| Це незавершена стаття зі слов'янської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття про українську культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |