Жилін Олег Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жилін.
Ф
Олег Жилін
Особисті дані
Повне ім'я Олег Павлович Жилін
Народження 26 лютого 1947(1947-02-26)
  с. Тербуни 2, Липецька область, РРФСР
Смерть 11 червня 2024(2024-06-11) (77 років)
Зріст 170 см
Вага 67 кг
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Позиція захисник,
півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1965—1967 СРСР «Шахтар» (Єн) 88 (2)
1968—1969 СРСР СКА (К) 44 (0)
1970—1971 СРСР «Азовець» (М) 88 (3)
1972—1979 СРСР «Таврія» (С) 282 (2)
1980—1985 СРСР «Атлантика» (Св) 231 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1986
1994—1995 		СРСР «Атлантика» (Св)
Україна СРСР «Чайка» (Св)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Олег Павлович Жилін (рос. Олег Павлович Жилин; 26 лютого 1947, с. Тербуни 2, Липецька область, РРФСР[1] — 11 червня 2024) — радянський український футболіст та тренер, виступав на позиції захисника та півзахисника.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Народився в селі с. Тербуни 2 Липецької області в родині ветерана Німецько-радянської війни. Незабаром родина переїхала в селище Уразово, де батько Олега отримав посаду дрібного партійного чиновника. В 11-річному віці разом з родиною переїхав у Єнакієве[1]. Футболом захопився з дитинства, відвідував матчі місцевого «Металурга» у чемпіонаті Донецької області, також грав у м'яча з однолітками. Згодом потрапив до юнацької команди «Металурга», перший тренер — Микола Федорович Карабізіков[1]. Спочатку грав на позиції лівого півзахисника.

Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1965 року в складі єнакієвського «Металурга». У 1968 році призваний на військову службу, яку проходив у київському СКА в Другій лізі СРСР. По завершенні військової служби мав пропозиції від ленінградського «Зеніту» та мінського «Динамо», проте ще раніше дав обіцянку приєднатися до «Азовця», тому в підсумку 1970 року переїхав до Маріуполя[1]. В команді відіграв два роки.

У 1972 році на запрошення Валентина Бубукіна перейшов у «Таврію»[1]. Вже наступного року допоміг сімферопольцям вийти до Першої ліги. У 1974 році став переможцем кубку УРСР, а в 1977 році допоміг «Таврії» завоювати бронзові нагороди Першої ліги. У 1980 році залишив «таврійців», виступав за аматорський «Метеор».

У 1980 році на запрошення Анатолія Заяєва перейшов у севастопольську «Атлантику»[1], у футболці якої 1986 року завершив кар'єру футболіста.

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

По завершенні кар'єри гравця розпочав тренерську діяльність. З 1986 року допомагав тренувати севастопольську «Атлантику». З липня 1986 й до кінця року був головним тренером команди. У серпні 1994 року[2] на прохання Володимира Чигринського знову очолив севастолпольський клуб, який на той час змінив назву на «Чайка»[1]. У 1995 році, після смерті Дмитра Чигринського, залишив тренерський місток севастопольців[1].

По завершенні тренерської діяльності виступав за футбольну команду севастопольських ветеранів[1].

Помер у червні 2024 року[3]

Досягнення

[ред. | ред. код]

Як гравця

[ред. | ред. код]
«Таврія» (Сімферополь)

Індивідуальні

[ред. | ред. код]
  • Рекордсмен серед українських футболістів за кількістю зіграних матчів у чемпіонатах СРСР: 733 матчі

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к Жилин Олег. Футбол моего города [Архівовано 9 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Игрок — Олег Павлович Жилин (рос.)
  3. ↑ Скорбим! Ушел из жизни Олег Жилин – Региональная федерация футбола Севастополя. web.archive.org. 13 червня 2024. Архів оригіналу за 13 червня 2024. Процитовано 13 червня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жилін_Олег_Павлович&oldid=43380451