Арістотелева логіка
Арістотель виводив логіку від грецького «логос» — слово, поняття, розмірковування, розум і визначав формальну логіку як науку про закони і форми правильного мислення. Головний принцип логіки з тих пір стверджує, що правильність розмірковування визначається тільки його логічною формою або структурою і не залежить від конкретного змісту суджень. Логічна форма — це спосіб зв'язку змістовних суджень. Найкраще ця думка ілюструється у такому прикладі — розгляньмо різні за своїм конкретним змістом судження: «Всі природні квіти — рослини» та «Всі річки впадають у море». Дані судження є силогізмами.
Неважко побачити, що судження ці різні за змістом, але одне (перше) істинне, а друге — ні. Проте їх об'єднує те, що вони побудовані за логічною формою: «Всі S є (суть) P» (всі предмети даного роду мають певну ознаку). Судження можуть мати, наприклад, ще й таку логічну форму: «Якщо А, то Б» — «Якщо історія — наука, то вона має свої закони».
1 | Barbara |
Barbari |
Darii |
Ferio |
Celaront |
Celarent |
||||||||
2 | Festino |
Cesaro |
Cesare |
Camestres |
Camestros |
Baroco |
||||||||
3 | Darapti |
Datisi |
Disamis |
Felapton |
Ferison |
Bocardo | ||||||||
4 | Bamalip |
Dimatis |
Fesapo |
Fresison |
Calemes |
Calemos |
Арістотель дослідив попередньо відомі знання про логіку, та створив свою власну логічну систему — науку про форми і закони правильного мислення, способи дедуктивного пошуку знань та дослідження суджень на істинність.
Особливості логіки Аристотеля:
- Логіка становить окрему частину філософської системи знань Аристотеля.
- Зв'язок логічного вчення про вірність міркувань нерозривний із вченням про істинність міркувань.
- Формування законів логіки теоретичне та має онтологічну та логічну визначеність.
- Арістотель розвинув вчення про поняття у зв'язку з проблемою загального. Він виокремив поняття одиничного, загального і категорії.
- Доказового значення за Арістотелем набуває категоричний силогізм.
- Арістотель вперше застосував елементи формалізації, як особливий логічний метод для позначення термінів та суджень.
- Логіка Арістотеля вміщує принципи дедуктивної та індуктивної, формальної та неформальної модальної і багатозначної логіки.
В людині Арістотель виокремлює три душі — рослинну (ріст, споживання), тваринну (відчуття, бажання), розумну, що властива тільки людині. У вченнях Арістотеля домінує принцип загального. А людину він характеризує як істоту, що наділена розумом.
Логіку Арістотеля можна віднести до онтологічної, оскільки він наголошує на чотирьох причинах буття:
- Сутність — є причиною, наслідком якої є річ, саме така, яка вона є
- Матерія — матеріал, може щось виникати
- Рух — те, що виконує дію
- Мета — це те, задля чого все робиться.
Арістотель зробив чимале відкриття для всієї логіки — ввів змінні. Цим кроком він показав, що логіка — це не стале вчення про певні речі чи терміни, логіка — це наука про силогізми, що виражені в змінних. Та досліджуючи різні судження, формальна логіка не звертає уваги на їх конкретний зміст, виявляючи структуру, що загальна для предметів різних за змістом.
Відомі твори Арістотеля, що об'єднані під загальною назвою «Органон»:
- Категорії (Categoriae)
- Про тлумачення (De Interpretatione)
- Перші аналітики (Analytica Priora)
- Другі аналітики (Analytica Posteriora)
- Топіка (Topica)
- Про софічні спростування (De Sophisticis Elenchis)
- Історичні дослідження логіки Я. Лукасевичем [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.]
Це незавершена стаття з математики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |