Очікує на перевірку

Вадуц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вадуц
Vaduz
Герб Прапор
Герб Вадуца Прапор Вадуца
Вадуц - Вид на пішохідну зону Städtle
Вадуц - Вид на пішохідну зону Städtle
Вадуц - Вид на пішохідну зону Städtle
Розташування міста Вадуц
Основні дані
47°8′ пн. ш. 9°31′ сх. д. / 47.133° пн. ш. 9.517° сх. д. / 47.133; 9.517
Країна Ліхтенштейн
Регіон Вадуц
Столиця для Ліхтенштейн[2][3] і Шелленберг

Межує з

— сусідні нас. пункти
Ешен, Гампрін, Шаан, Планкен, Трізенберг, Бальцерс, Трізен, Зевелен, Бухс ?
Засновано 1150
Площа 17.3 км²
Населення 5 450 (2017)[1]
Висота НРМ 455 ± 1 м
Водойма Рейн
Офіційна мова німецька
Назва мешканців фр. Vaduzienne[4] і фр. Vaduzien[4]
Міста-побратими Берн, Ла-Пас, Відень
Телефонний код (+423) 7001
Часовий пояс UTC+1
Номери автомобілів FL
GeoNames 3042030, 3042031
OSM r1155956  ·R
Поштові індекси 9490
Міська влада
mayor of Vaduz countyd Petra Miescherd
Вебсайт vaduz.li
Мапа
Мапа
CMNS: Вадуц у Вікісховищі

Ваду́ц (нім. Vaduz) — друге найбільше місто (після Шаану) і столиця Ліхтенштейну. Є важливим культурним, туристичним і фінансовим центром.

Перша згадка про місто датована 1150 р. 1342 року місто стало столицею графства Вадуц, яке належало з 1712 року родині Ліхтенштейнів.

Історія

[ред. | ред. код]
Замок Вадуц і вид на місто

В історичних рукописах Вадуц вперше згадується в XII столітті під назвою Фардузес. Проте прийнято вважати, що місто було засноване в XIII столітті графом Верденберзьким. Є згадка про фортецю за 1322 рік. 1499 року вона була зайнята Швейцарією.

Протягом століть династія Ліхтенштейнів скуповувала великі ділянки землі переважно в Центральній Європі, але всі ці території були частинами феодальних маєтків інших феодалів. Таким чином, не маючи земель, підпорядкованих безпосередньо Імператорському престолу, династія Ліхтенштейнів була не в змозі відповідати основній вимозі, щоб отримати право на засідання в Імператорському Конгресі, Рейхстазі.

1669 року Князь Йоганн Адам Андреас купив володіння Шелленберг та 1712 року — графство Вадуц і таким чином отримав землі на території імперії. 23 жовтня 1719 року указом Імператора Карла VI князівство Шелленберг та графство Вадуц були об'єднані в князівство Ліхтенштейн, першим князем якого і став Антон Флоріан фон Ліхтенштейн. Князівська родина розташтувалася в старовинному замку Вадуц, а однойменне місто поблизу нього з часом набуло статусу столиці князівства.

Визначні місця

[ред. | ред. код]

Найважливішими культурними пам'ятками Вадуца є готичний замок з XII ст. — резиденція королів Ліхтенштейну, неоготична катедра Св. Флоріана з року 1868–1873, будинок уряду 1903–1905 року та ратуша збудована в 30-ті роки XX століття.

У місті розташована Державна бібліотека Ліхтенштейну, Музей мистецтв Ліхтенштейну, Поштовий музей та Музей лиж.

Транспорт

[ред. | ред. код]

Вадуц є розвиненим туристичним центром Європи, попри те, що є однією з небагатьох столиць світу, де немає ні аеропорту, ні залізничного вокзалу. Найближча залізнична станція розташовується за 2 км від Вадуца в місті Шаан. Там зупиняються переважно поїзди залізничної гілки Букс (Швейцарія) — Фельдкірх (Австрія). Проте в місті дуже добре розвинене автобусне сполучення, а також налагоджено автобусний зв'язок з найближчими містами на великих магістральних залізничних гілках.

Спорт

[ред. | ред. код]

У Вадуці базується місцевий однойменний футбольний клуб, який, як й інші в Ліхтенштейні, грає у швейцарській футбольній лізі.

Українці

[ред. | ред. код]

У 2022 році Ліхтенштейн прийняв більше 200 українців-біженців. Більша частина з них розмістилася в Шаані та Вадуці.

Галерея

[ред. | ред. код]
Вигляди міста
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вадуц

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Статистичне бюро Ліхтенштейну. Архів оригіналу за 31 березня 2014. Процитовано 21 жовтня 2012.
  2. ↑ Вадуц // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский, К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1891. — Т. V. — С. 357.
  3. ↑ Вадуц // Большая советская энциклопедия. Том 8. Буковые — Варле — 1927. — Т. 8. — С. 572.
  4. ↑ а б http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Pierre Raton: Liechtenstein Staat und Geschichte. Liechtenstein-Verlag, Vaduz 1969.
  • Paul Vogt: Brücken zur Vergangenheit. Ein Text- und Arbeitsbuch zur liechtensteinischen Geschichte 17. bis 19. Jahrhundert. Amtlicher Lehrmittelverlag, Vaduz 1990.
  • Adulf Peter Goop: Brauchtum Liechtenstein. Alte Bräuche und neue Sitten. Alpenland Verlag, Schaan 2005, ISBN 3-905437-09-0.
  • Mario F. Broggi (Hrsg.): Alpenrheintal — eine Region im Umbau. Analysen und Perspektiven der räumlichen Entwicklung. Historisch-Heimatkundliche Vereinigung der Region Werdenberg, Fontnas 2006, ISBN 3-033-00977-8.
  • Cornelia Herrmann: Die Kunstdenkmäler des Fürstentums Liechtenstein. Das Oberland. In: Gesellschaft für Schweizerische Kunstgeschichte GSK: Die Kunstdenkmäler der Schweiz. Bern, 2007, ISBN 978-3-906131-85-6.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вадуц&oldid=42426598