Колгосп
| Колгосп | |
| Галузь промисловості | сільське господарство |
|---|---|
| | |
Колго́сп (скорочення від колективне господарство) — форма сільськогосподарського підприємства на території Радянського Союзу. Створювалися здебільшого на основі існуючих садиб-фільварків, концептуально наслідуючи ідею римських латифундій.
Усуспільнення засобів виробництва та створення самих колгоспів в Українській РСР проводилося насильно з використанням каральних репресивних заходів (політика розкуркулення, депортації, висилання, ув'язнення, конфіскації майна). Здійснення колективізації призвело до скорочення поголів'я худоби в 7—8 разів та до недосіву 2,5 млн га, вилученню врожаю, чим сприяло проведенню голодомору 1932—1933 р.[1]
Колгоспи створювалися найчастіше силоміць, проти волі селянства в процесі здійснення політики Колективізації в СРСР, хоча відповідно до тогочасного законодавства вступ до колгоспу був добровільним.[2][3] При вступі в колгосп у селян на користь колгоспу «усуспільнювалась» (фактично конфісковувалась) основна частина сільськогосподарського майна та землі. Селянин в колгоспі не мав права самостійно розпоряджатись своїм майном та результатами праці і він не міг вийти з колгоспу. Фактично все колгоспне майно та земля належала державі. Невдоволення та бунтівливі настрої серед селянства були викликані партійними та державними рішеннями, відповідно до яких, колгоспи були зобов'язані здавати радянській державі майже всю сільськогосподарську продукцію, а не здані державі залишки могли скеровуватися на виплату трудоднів колгоспникам. Колгоспна система радянського сільського господарства разом зі встановленими владою непомірними державними планами заготівлі сільськогосподарської продукції та залишковим принципом оплати праці колгоспників за відроблені трудодні в колгоспах була одним з механізмів масового голоду в СРСР та Голодомору в Україні в 1932-33 роках.
Економічною базою колгоспів була земля, що належала державі й була передана колгоспам у безстрокове («довічне») й безкоштовне користування, та належна їм колгоспно-кооперативна власність (засоби виробництва, грошові накопичення, вся продукція, яку вони виробляли тощо).
Колгоспи не можна порівнювати з сучасними колективними сільськогосподарськими підприємствами, члени яких мають право вільно розпоряджатися результатами праці та можуть вільно з нього вийти з власною часткою в цьому колективному сільськогосподарському підприємстві.
Керівництво господарства — голова колгоспу і правління — формально повинно було обиратися на загальних зборах колгоспників, що відповідно до Статуту сільськогосподарської артілі[4] були найвищим органом керівництва колгоспу. Але їхні кандидатури (що, як правило, обирались одноголосно), рекомендували і затверджували (фактично призначали) районні чи обласні комітети компартії.
У своїй діяльності правління колгоспу повинно було керуватися Статутом колгоспу, прийнятим загальними зборами колгоспників на основі Примірного Статуту колгоспу, та чинним законодавством. Примірний Статут колгоспу був прийнятий 2-м (1935), потім 3-м Всесоюзним з'їздом колгоспників 1969. Того ж 1969 року були створені Ради колгоспів. Фактично колгоспи виконували вказівки партійної влади, не маючи права змінювати доведені владою планові показники виробництва, а також не розпоряджаючись виробленою колективом продукцією. За невиконання планових показників керівників колгоспу рішенням партійного (районного чи обласного) комітету позбавляли посади.
На 1975 рік в СРСР було 28,6 тисяч колгоспів, серед них в УРСР — понад 7,6 тисяч. На той час у колгоспах працювало 15,4 мільйонів осіб.
Колгоспи займали важливе місце в складі народного господарства Радянського Союзу. Колгоспники не мали права покинути колгосп і їм не видавали паспорт громадянина СРСР.
У колгоспах для селян була встановлена система виробітку та оплати праці, яка вимірювалася в одиницях так званих «трудоднях», які зазвичай не відповідали пропрацьованим робочим дням у колгоспі. Радянська влада вживала репресивні та адміністративні заходи щодо колгоспників Української СРР, які не могли виконати встановлену владою кількість трудоднів. Селяни були вимушені нерідко майже задарма працювати в колгоспах. Селянська праця в колгоспах за трудодні дуже нагадувала кріпацтво.[5][6]
За постановою Ради міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року N 310[7] колгоспникам почали видавати трудові книжки колгоспника.
Відповідно до радянського законодавства всі селяни, по досягненні 16 років, автоматично зараховувалися у члени колгоспу з відповідним обов'язком примусової праці у колгоспі.
Відповідно до Постанови ЦВК та Раднаркому СРСР від 27 грудня 1932 року[8] була заборонена видача паспортів сільському населенню. До 1958 року селянин міг виїхати лише отримавши довідку від голови сільради чи голови колгоспу, від яких вимагали не відпускати селян із села. Від лютого 1958 року місцевій владі було надане право видавати селянам тимчасові паспорти Таким чином
«Хрущов зробив велику справу — звільнив селянина від кріпацтва» [9]. Оригінальний текст (рос.)Хрущев сделал великое дело — освободил крестьянина от крепостничества.
Право на отримання паспортів селяни отримали 1974 року, відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 677 від 28.08.1974[10].
- Авансування колгоспників
- Артіль сільськогосподарська в УСРР
- Кібуц
- Колективізація в СРСР
- Примірні статути сільськогосподарської артілі
- Рабство в СРСР
- Радгосп
- Трудодень
- Ферма (сільське господарство)
- ↑ Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 448. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- ↑ Примерный устав сельскохозяйственной артели 1930 года(рос.)
- ↑ Колгоспи. Енциклопедія Історії України
- ↑ «Примерный устав сельскохозяйственной артели» (утв. СНК СССР, ЦК ВКП(б) 17.02.1935). Ті ж положення містилися і у Статуті прийнятому 3-м (1969) з'їздом
- ↑ Подкур Роман. Реакція сільського населення на вимогу виконання обов'язкового мінімуму колгоспного трудодня у повоєнній УРСР // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. — 2011. — 16. — C. 61-70. Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 5 жовтня 2017.
- ↑ У СРСР селян знову зробили кріпаками, – «Історична правда». Архів оригіналу за 22 липня 2019. Процитовано 22 липня 2019.
- ↑ Постанова Ради міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року N 310. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 27 листопада 2017.
- ↑ Постановление Центрального Исполнительного Комитета СССр и Совета Министров СССР «Об установлении единой паспортной системы по Союзу ССР и обязательной прописки паспортов» от 27 декабря 1932 года
- ↑ Козлов В. А. Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти 1953—1985 гг.[недоступне посилання]— М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006.— С. 10.
- ↑ Постановление Совета Министров СССР от 28 августа 1974 г. № 677 «Об утверждении Положения о паспортной системе в СССР»
- С. В. Кульчицький. Колгоспи [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 441. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- С. В. Кульчицький. Колгоспи [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Політичний словник. Редакція: В. К. Врублевський, В. М. Мазур, А. В. Мяловицький. Видання друге. Головна редакція УРЕ. Київ. 1976. стор. 220 — 221.
- Сергій Бутко. Назви «колгоспна» і «радгоспна» символізують нищення і закріпачення українського селянства [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Володимир Тиліщак. Понад 5000 масових виступів. Як українське село чинило спротив колективізації [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Іван Зозуля. Правда про колгоспи [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Сергій Пивоваров. Сорок пʼять років тому селяни в СРСР уперше отримали паспорти, до цього вони понад 50 років були кріпаками при колгоспах. Як це було (багато архівних фото) [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Кульчицький С. В. Ліквідація куркульства як класу
- Друга колективізація
- Українське радянське суспільство 30-х рр. XX ст.: нариси повсякденного життя: Колективна монографія / Відп. ред. С. В. Кульчицький — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — 786 с. [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Сергій Зятьєв. Примусова колективізація, або Як радянська влада наближала Голодомор
- Історія України. Навчально-методичний посібник. За загальною редакцією професора Н. М. Левицької
- Колгосп [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
| Це незавершена стаття про Радянський Союз. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |