Лейпунський Олександр Ілліч

Олександр Ілліч Лейпунський
Народився	24 листопада (7 грудня) 1903 Драгле, Ґміна Сокулка, Сокульський повіт, Підляське воєводство, Республіка Польща
Помер	14 серпня 1972(1972-08-14) (68 років) Обнінськ, СРСР
Поховання	Кончаловський цвинтарd
Країна	СРСР
Діяльність	фізик, викладач університету
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Галузь	експериментальна ядерна фізика
Заклад	ННЦ ХФТІ Національний дослідницький ядерний університет «МІФІ» Фізико-енергетичний інститутd
Науковий керівник	Йоффе Абрам Федорович
Аспіранти, докторанти	Igor Bondarenkod Ivan Zhezherund
Членство	НАНУ Російська академія наук
Партія	КПРС
Брати, сестри	Dora Leypunskayad Ovsey Leypunskyd
Діти	Лейпунська Ніна Олександрівна
Нагороди
Лейпунський Олександр Ілліч у Вікісховищі

Олександр Ілліч Лейпунський (24 листопада (7 грудня) 1903(19031207), село Драглі, Сокольський повіт, Гродненська губернія — 14 серпня 1972, Москва) — український радянський вчений-фізик. Дійсний член АН УРСР (1934). Герой Соціалістичної Праці (1963). Лауреат Ленінської премії (1960).

Директор Інституту фізики АН УРСР; здійснив розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками (1932); праці з атомної фізики та ядерної техніки.

Біографія

Народився в багатодітній єврейській родині. 1926 року закінчив Ленінградський політехнічний інститут (фізико-механічний факультет).

У 1929—1941 роках працював в Українському фізико-технічному інституті АН УРСР (сучасна назва — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»), спочатку «старшим фізиком з виконанням обов'язків заступника директора», а з 1933 року — директором. Першим науковим і організаційним досягненням Лейпунського стала переорієнтація в середині 1931 року Високовольтної бригади Інституту на ядерну тематику та створення необхідного експериментального обладнання. Це дозволило йому 1932 року спільно з Антоном Карловичем Вальтером, Кирилом Дмитровичем Синельниковим і Георгієм Дмитровичем Латишевим уперше в СРСР здійснити розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками.

У квітні 1934 відряджений на стажування до Німеччини та Великої Британії. Працював у Е. Резерфорда в Кавендіській лабораторії Кембриджського університету. В жовтні 1935 повернувся до Харкова, у грудні поновлений на посаді директора ХФТІ. За «єжовщини» у вересні 1937 знятий з посади директора, заарештований як агент німецької розвідки, згодом звільнений у зв'язку з припиненням справи (див. Справа УФТІ).

У 1941–1949 роках — директор Інституту фізики та математики АН УРСР, директор Інституту фізики АН УРСР, завідувач сектору Інституту теоретичної та експериментальної фізики АН СРСР, завідувач кафедри і декан Московського інженерно-фізичного інституту.

Від 1949 року Олександр Ілліч у Обнінському фізико-енергетичному інституті, від 1950 року — науковий керівник програми створення в державі ядерних реакторів на швидких нейтронах. Під його керівництвом було розроблено й доведено до практичної реалізації серію дослідницьких і перший в СРСР промисловий реактор на швидких нейтронах у Казахстані.

Основні праці з атомної та ядерної фізики, ядерної техніки.

Гурій Марчук згадує історію, що нею поділився з ним Лейпунський:

У 1945 році Олександру Іллічу було доручено зберегти для наукових цілей декілька грамів радію, здобутих неймовірною працею. В ту пору це був чи не єдиний практично використовуваний інтенсивний радіоізотоп, ціни якому, як тепер картинам Леонардо да Вінчі, просто не було. І ось для зберігання радію йому виділили в одному з інститутів Москви маленьку кімнатку. В неї помістили сейф з радієм. Кімнату опечатали, а близько дверей організували цілодобове чергування. Вартові, змінюючись, під розписку в журналі здавали цінне майно. Через рік чи два під час інвентаризації дорогоцінних металів вирішили перевірити запаси радію. Розкрили печатку, відкрили двері і побачили… велику світлу кімнату з канцелярськими столами. Сейфа з радієм у кімнаті не було. Виявилося, що інститут, проводячи ремонт, зробив деяке перепланування. Маленьку кімнатку приєднали до великої, стіну знесли, а сейф «з якимись склянками» викинули, куди — ніхто не знав. Сотні наукових співробітників ретельно обшукали всі звалища і смітники столиці, але нічого не знайшли. Пошук був припинений, а Лейпунський знятий з роботи і «засланий» до Києва. І лише через кілька років, коли Обнінську знадобилися вчені вищого класу, Олександра Ілліча запросили в лабораторію «В», де під його керівництвом було створено новий напрямок, пов'язаний з реакторами на швидких нейтронах. За ці роботи вченого удостоїли Ленінської премії та інших високих нагород. Нічого цього могло не бути, якби він був засланий у табори.

Сім'я

Дружина — вчена-фізик, академік АН УРСР Антоніна Прихотько (1906—1995). Донька — археолог Ніна Лейпунська (1930—2008). Онук — фізик Юрій Рєзніков (1953—2016).

Вшанування пам'яті

1996 року Державному науковому центру Російської Федерації «Фізико-енергетичний інститут» надано ім'я Лейпунського.

У 2007 р. Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені О. І. Лейпунського, яка вручається Відділенням ядерної фізики та енергетики НАН України за видатні наукові роботи в галузі ядерної енергетики.

Див. також

• Премія НАН України імені О. І. Лейпунського

Джерела та література

• Сайт Інституту ядерних досліджень НАН України [Архівовано 30 липня 2017 у Wayback Machine.]
• Ю. О. Храмов. Лейпунський Олександр Ілліч [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 102. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Посилання

• Лейпунський Олександр Ілліч(укр.)
• Александр Ильич Лейпунский — Біографія на сайті «Псевдология» [Архівовано 1 вересня 2011 у Wayback Machine.] Фатеха Вергасова(рос.)
• МИФИ.ру — А. И. Лейпунский: до 100-річчя з дня народження [Архівовано 12 січня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Лейпунський [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.]