Лицарі Круглого столу
Лицарі Круглого столу, або лицарі короля Артура, — персонажі британського епосу про короля Артура та пізніших лицарських романів і фентезі. За деякими легендами, число лицарів становило до 150 осіб. Деякі з лицарів, можливо, мали історичні прототипи.
Якщо сам король Артур — споконвічно кельтський (бриттський) герой, то про його лицарів писали автори куртуазних романів різних національностей — валлійські, німецькі, англійські, французькі. Найпомітніші з них — Кретьєн де Труа (XII ст.), Вольфрам фон Ешенбах (XII ст.), анонімні автори Вульгатського циклу (XIII ст.) та збірника «Мабіногіон». Більшість з них використовували королівство Артура як сетинг для подвигів нових героїв-лицарів — Гавейна, Ланселота, Галахада, Персиваля та ін.; а сам Артур відсувався на другий план[1]. Остаточно поєднав цих розрізнених героїв в єдине братство сер Томас Мелорі у своєму монументальному епосі «Смерть Артура».
У багатьох творах лицарі займаються пошуками Грааля — імовірно, чаші, в яку зібрав кров Ісуса Христа Йосип Ариматейський.
Оскільки лицарі круглого столу — герої різних творів, часто мінялися при переказі та переписуванні, їх точний перелік скласти не можливо. Навіть кількість лицарів у різних авторів різна, часом і зовсім фантастична: у французьких текстах XIII століття згадуються 150, 240 і 366, а в поемі Лайамона «Брут» зазначені 1600 лицарів.
У пізніший час було прийнято вже підкреслювати обраність і обмежувати кількість лицарів: Джон Драйтон описував 12 лицарів, Вальтер Скотт— 16 лицарів, бездоганних у лицарському етикеті. Ніяких єдиних і послідовних правил або принципів, за яким формувався членство клубу Круглого столу, в середньовічній літературі не вказано. Говориться лише про те, що за Круглим столом засідали найкращі або найважливіші лицарі.
Серед постійних героїв, що з'являються в багатьох книгах, можна назвати наступних лицарів:
- Гавейн — племінник Артура, його «права рука», герой багатьох романів;
- Ланселот — непереможний лицар, який здійснив безліч подвигів, але в підсумку закохався в дружину Артура Гвіневру і послужив причиною загибелі королівства;
- Трістан, або ж (за Мелорі) Трістрам, — син Таллуха (за іншою версією — син короля Рівалена і Бланшефлор, сестри короля Марка), найсильніший, найсміливіший і найкращий (за валлійськими легендами) лицар, що поступався лише Ланселоту, відомий через романтичну історію кохання до Ізольди, яка стала дружиною короля Марка;
- Галахад — син Ланселота, святий лицар, вихований ченцями. Шукач Святого Грааля;
- Парсіфаль (Персіваль) — ще один шукач Грааля;
- Борс — соратник Персіваля, шукач Грааля;
- Кей — молодший брат Артура і його сенешаль. У легендах зазвичай комічний персонаж, хвалько і боягуз;
- Мордред — племінник чи син Артура, що видав короля і спробував захопити владу. У фіналі вони з Артуром вбивають один одного;
- Ґарет, Лицар Кухні, якому Кей дав прізвисько "білоручка" (Бомейн), — син Лота та молодший брат відомих Гавейна, Агравейна і Гахериса, зі скромності працював при дворі слугою, перш ніж стати лицарем.
Сприймався як зразок поведінки справжнього, ідеального лицаря: у будь-яких обставинах вмів триматися з гідністю, прихований гнів виявляв лише під час бою з іншими лицарями чи магічними створіннями, мовчки витримував несправедливі звинувачення леді і ніколи не залишав їх одних у біді;
До Артурівского циклу відносять перекази та роман про Трістана та Ізольду (або ж Друстана і Ессельт). Хоча Трістан, відповідно до основного сюжету, служить королю Марку, а не Артуру, деякі автори, як і деякі валлійські легенди, зараховують і його до артурівських шукачів Граалю.
Про круглий стіл уперше розповідає англо-нормандський поет Вас близько 1150 в своїх історіях про короля Артура. У цей час в Європі процвітало місництво — правила і норми, розроблені в ході формування станів, які визначали ранг сім'ї (насамперед, знатної) і її окремих членів, їхні взаємини з іншими родинами при призначенні на військову службу, адміністративну посаду, участі в офіційних урочистостях. Формальним вираженням знатності в цій системі було право знаходитися (сидіти) як можна ближче до суверена. Серед феодалів часті були суперечки про місце, що приводили до важких конфліктів, аж до збройних.
Згідно з легендою, король Артур увів саме круглий стіл для того, щоб учасники бенкетів не сперечалися один з одним за краще місце і почували себе рівноправними. Пізніше історії про короля Артура стали поширюватися у фольклорі та в європейській (англійській, французькій, німецькій) літературі, Круглий стіл став одним з основних атрибутів цих історій.
У Вінчестері досі організується Круглий стіл з 24 учасників, який претендує на спадкоємність протягом багатьох сотень років.
- Timeless Myths - Knights of the Round Table [Архівовано 4 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Karl Langosch. König Artus und seine Tafelrunde. — Stuttgart : Reclam, 1980. — ISBN 3-15-029945-4.
- Pamela Ryan. A Dictionary of King Arthur's Knights. — ISBN 1-877853-61-5.
- B. Schmolke-Hasselmann:The Round Table: Ideal, Fiction, Reality. In: Arthurian Literature, II, 1982, S. 411-475.
- C. Scott Littleton:From Scythia to Camelot: A Radical Reassessment of the Legends of King Arthur, the Knights of the Round Table, and the Holy Grail. ISBN 0-8153-3566-0 (Außenseiter-Theorie)
- ↑ М. К. Попова. Легенда про короля Артура в культурі єлизаветинської Англії [Архівовано 4 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Міф у культурі Відродження. — М. : Наука, 2003. — С. 294-300.