СУ-85

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
СУ-85
СУ-85 у Центральному музеї збройних сил (м. Москва)
СУ-85 у Центральному музеї збройних сил (м. Москва)
ТипСАУ
Схема: класична
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнніз 1943
ОператориСРСР СРСР
ВійниДруга світова війна
Історія виробництва
Виготовлення1943–1944
Виготовлена
кількість		2414 (з них 315 СУ-85М)
Характеристики
Вага29,2
Довжина8150
Довжина ствола48,8
Ширина3000
Висота2450
Обслуга4
Калібр1 × 85 мм Д-5с
Підвищення−5°/+25°
Траверс−10°/+10°
БроняЛоб: верх: 45 / 50°, низ: 45 / 45°
Борт: верх: 45, низ: 45
Корма: верх: 45, низ: 45
Дах: 20
Днище: 20
Башта: маска гармати: 60
Головне
озброєння
боєкомплект: 48
ДвигунВ-2, 12 цил.
500
Підвіскапідвіска Крісті
Дорожній просвіт400
Паливодизельне
Швидкістьшосе: 55
СУ-85 у Вікісховищі

СУ-85 — середня по масі радянська самохідно-артилерійська установка (САУ), що належить до класу винищувачів танків. СУ-85 активно і успішно використовувалися з вересня 1943 року до закінчення німецько-радянської війни.

Історія створення і виробництва

[ред. | ред. код]

Машини цієї марки випускалися на Уральському заводі важкого машинобудування (УЗВМ, Уралмаш) з серпня 1943 по липень 1944 року, всього було побудовано 2329 самохідок. Після розробки більш потужної самохідки СУ-100 через затримку випуску 100-мм бронебійних снарядів і припинення випуску бронекорпусів для СУ-85 до грудня 1944 випускався перехідний варіант СУ-85 м. Фактично він являв собою СУ-100 з 85-мм гарматою Д-5С. Від початкового варіанту СУ-85 «модернізована» СУ-85 м відрізнялася більш потужної лобовою бронею і збільшеним боєзапасом. Всього було побудовано 315 таких машин.

Озброєння

[ред. | ред. код]

Основним озброєнням СУ-85 була нарізна 85-мм гармата Д-5, що випускалася у двох модифікаціях — Д-5С-85 і Д-85-С-85А. Ці варіанти різнилися методом виготовлення ствола і конструкцією затвора, а також масою своїх хитних частин — 1230 кг для Д-5С-85 і 1370 кг для Д-5С-85А. Взаємозамінними були тільки рама, гальмо відкату, накатник, відкидна частина огорожі, механізми наведення і спуску. Гармата монтувалася в рамної установці, яка за своєю суттю була реалізацією карданного підвішування. Горизонтальними цапфами гармата з'єднувалася з прямокутної форми рамою, яка, в свою чергу, могла повертатися вздовж вертикальної осі, що проходить крізь верхню та нижню частини нерухомої частини броньового кожуха гарматної установки, кріпиться болтами до лобової броньової плити САУ. Гармата Д-5С мала ствол довжиною 48,8 калібру, дальність стрільби прямою наводкою досягала 3,8 км, максимально можлива — 13,6 км. Діапазон кутів підвищення становив від −5 ° до +25 °, сектор горизонтального обстрілу був обмежений значеннями ± 10 ° від поздовжньої осі машини. Поворотний механізм гармати гвинтового типу, а підйомний — секторного, обслуговуються навідником. Спуск гармати механічний ручний.

Боєкомплект гармати становив 48 пострілів унітарного заряджання. Артилерійські постріли вкладалися в стелажі вздовж лівого борту і моторної перегородки, а також в надгусеничних нішах лівого борту і ящик під гарматою. Скорострільність гармати становила 6-7 пострілів у хвилину. До складу боєкомплекту могли входити практично всі 85-мм снаряди від зенітної гармати зр. 1939 р., але на практиці в переважній більшості випадків використовувалися тільки осколкові і бронебійні.

Боєприпаси

[ред. | ред. код]
Постріли та снаряди до 85-мм танкової гармати Д-5С.
1. Постріл УБР-365П зі снарядом БР-365П (підкаліберний бронебійний снаряд трасуючий «котушкового» типу).
2. Постріл УБР-365 зі снарядом БР-365 (тупоголовий з балістичним наконечником з локалізатором трасуючої).
3. Постріл УБР-365К зі снарядом БР-365К (гостроголовий з локалізатором трасуючої).
4. Постріл УО-365К зі снарядом О-365К (сталева осколкова цільнокорпусна граната з детонатором КТМ).

У порівнянні з широким асортиментом боєприпасів 85-мм зенітної гармати 52-К — родоначальника гармати Д-5, боєкомплект СУ-85 був істотно менш різноманітний. До його складу входили:[1][2]

  • Бронебійний унітарний постріл масою 16 кг з тупоголовим бронебійно-трасуючими снарядами з балістичним наконечником 53-БР-365 масою 9,2 кг (маса вибухової речовини — тротил або аммотол — 164 г) і зарядом 54-Г-365 масою 2,48-2,6 кг; початкова швидкість 792 м / с;
  • Бронебійний унітарний постріл масою 16 кг з гостроголовими бронебійно-трасуючими снарядами 53-БР-365К масою 9,2 кг (маса вибухової речовини — тротил або аммотол — 48 г) і зарядом Г-365 масою 2,48-2,6 кг; початкова швидкість 792 м / с;
  • Бронебійний унітарний постріл масою 11,42 кг з підкаліберним снарядом котушкового типу 53-БР-365П масою 5,0 кг і зарядом 54-Г-365 масою 2,5-2,85 кг; початкова швидкість 1050 м / с;
  • Осколковий унітарний постріл масою 14,95 кг зі снарядом 53-О-365 загальною масою 9,54 кг (маса вибухової речовини — тротил або аммотол — 741 г) і зарядом 54-Г-365 масою 2,6 кг; початкова швидкість 785 м / с.

Осколкові снаряди О-365 мали велике число варіантів і при оснащенні деякими типами детонаторів могли з успіхом використовуватися як фугасні.

За радянськими даними, бронебійний снаряд БР-365 по нормалі пробивав на відстані 500 м бронеплиту товщиною 111 мм, на вдвічі більшій дистанції при тих же умовах — 102 мм. Підкаліберний снаряд БР-365П на відстані 500 м по нормалі пробивав бронеплиту товщиною 140 мм.[2] При куті зустрічі щодо нормалі 30 ° при стрільбі в упор снаряд БР-365 пробивав 98 мм, а на 600–1000 м — 88-83 мм броні. [3]

Організаційно-штатна структура

[ред. | ред. код]

У РСЧА СУ-85 надходили на озброєння самохідно-артилерійських полків. Полки були основною тактичною одиницею самохідної артилерії. Самохідно-артилерійські полки СУ-85 комплектувалися за прийнятим в 1943 р. штатом № 010/453.

Його детальна структура виглядала наступним чином[4]:

  • Командир САП:
    • Батареї:
      • 1-ша батарея (4 СУ-85);
      • 2-га батарея (4 СУ-85);
      • 3-тя батарея (4 СУ-85);
      • 4-та батарея (4 СУ-85).
    • Штаб полку:
    • Служби тилу:
      • Полковий медпункт;
      • Господарське відділення;
      • Взводи:
        • Транспортний взвод;
        • Ремонтний взвод;
        • Взвод боєпостачання.[5]

СУ-85 в відеоіграх

[ред. | ред. код]

СУ-85 зображається як бойова одиниця в ряді відеоігор:

Відображення тактико-технічних характеристик бронетехніки і особливостей її вживання в бою в багатьох іграх часто далеко від реальності.

СУ-85 в літературі

[ред. | ред. код]

У повісті В. О. Курочкіна «На війні як на війні» головний герой молодший лейтенант Радянської Армії Малешкін є командиром СУ-85. У 1968 році за повістю знято однойменний фільм.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ru / Fixed Ammunition. The Russian Battlefield. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 30 квітня 2019.
  2. ↑ а б М. Барятинський. Середній танк Т-34-85. Опис конструкції. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 8 грудня 2012.
  3. ↑ Шмельов І. П. Бронетехніка Німеччини 1934-1945 рр..: Ілюстрований довідник. — М., 2003. — С. 209. — ISBN 5-271-02455-5.
  4. ↑ Свірін. Самохідки Сталіна. — С. 236.
  5. ↑ Свірін. Самохідки Сталіна. — С. 375.
  6. ↑ Ігровий журнал ЛКИ, жовтень 2009 року, стор.36-37
  7. ↑ Моделі радянських танків з щоденників розробників, Ігровий журнал «PC ігри», листопад 2009 року, стор.128-129

Джерела інформації

[ред. | ред. код]
  • Желтов І. та ін Невідомий Т-34. — М.: ТОВ Видавничий центр «Експрінт», 2001. — 184 с. ISBN 5-94038-013-1
  • Солянкін О. Г., Павлов М. В., Павлов І. В., Желтов І. Г. Радянські середні самохідні артилерійські установки 1941–1945 рр.. М.: ТОВ Видавничий центр «Експрінт», 2005. — 48 с. ISBN 5-94038-079-4
  • Крисов В. С. «Батарея, вогонь!». На самохідці проти «тигрів». — М.: Яуза, Ексмо, 2007. — 448 с. — (Війна і ми. Окопна правда). Тираж 5100 прим. ISBN 978-5-699-20986-6

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: СУ-85
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=СУ-85&oldid=38062060