Супрунківці
| село Супрунківці | |
|---|---|
| Країна | |
| Область | Хмельницька область |
| Район | Кам'янець-Подільський район |
| Тер. громада | Гуменецька сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA68020030190015166 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1392 (перша згадка) |
| Населення | 500 |
| Площа | 2,591 км² |
| Густота населення | 192,98 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 32350 |
| Телефонний код | +380 3849 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°44′53″ пн. ш. 26°45′59″ сх. д. / 48.74806° пн. ш. 26.76639° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 32325, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, с. Гуменці, вул. Центральна, 69 |
| Карта | |
Супрунківці | |
Супрунківці | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Супру́нківці — село в Україні, у Гуменецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Цей розділ потребує доповнення. |
Через село протікає річка Гниловодка. Супрунківці розташовані за 21 кілометр від Кам’янця-Подільського, на відстані 7 кілометрів від центру села проходить автошлях національного значення Н03.
Супрунківці знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б відновлювати екосистеми та лісові насадження.
1 липня[1] 1392 р. литовський князь Федір Коріятович[2] майбутній розбудовувач Мукачева,[1] видав своєму слузі Бедришку[3] (Бедриху[4][5]) гербу Сверчик — шляхтичу, який був вихідцем із Сілезії, представнику роду Свірчів[3] — дарчу грамоту на села Сатермінці, Олехівці, Клименти та Супрунківці[1] у Скальському повіті[2] [a].
За іншими даними, перша згадка про село в документах — 1393[джерело?] року. Село згадується 22 вересня (1 жовтня за новим стилем) 1436 року — король Володислав надає шляхтичу Замбанчу 30 гривень на село Супрінчівці.[6] На думку автора статті про село у виданні «Географічний словник Королівства Польського», село — це «стара осада, що сягає часів першої колонізації того краю наприкікці XIV ст.»
1565 року посідачка села — шляхтянка Сецехова, дружина шляхтича Сецеха пол. Sieciech (гербу Топор[7][8]) — сплачувала податі від шести плугів, двої «кіл млинських» та одного коморника. Один з наступних посідачів села записав його єзуїтам для утримання ними свого конвікту для молоді, яка навчалася в Кам'янці на Поділлі. Після заборони діяльності ордену посідачем села стала Народова едукаційна комісія, а від неї маєтність викупив жарнувський каштелян Симеон Казімеж Шидловський та фундував спорудження у селі мурованого костелу та заснування парафії. Будівництво святині розпочалось на початку 90-х років, а завершилось 1809 року вже сином Симеона - Йосифом. Відомо, що обслуговували місцеву парафію, яка виділилась цього ж року із парафії Воздвиження Святого Хреста у Зіньківцях, навіть уніати (1811-1815рр.). Наприкінці XIX століття до парафії належало понад півтисячі вірних у Супрунківцях та ще шести сусідніх селах.[9]
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігири, такі збереглись в селах: Нігин, Черче.
Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій.
У 1932–1933 роках селяни села пережили влаштований комуністами голодомор.
По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.
З 1991 року в складі незалежної України.
4 грудня 1993 року в Супрунківцях відкрито новий Будинок культури й відзначено 600-річчя села.
13 серпня 2015 року внаслідок об'єднання сільських рад село ввійшло до складу Гуменецької сільської громади.[10] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
9 березня 2023 року релігійна громада церкви Воздвиження Хреста Господнього села перейшла з Московського патріархату в Православну Церкву України.[11]
Населення становить 500 осіб.
У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.
Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».
1760 року в селі збудували церкву Воздвиження Святого Хреста[12] (за іншими даними 1860-го церкву Святого Хреста[9]). Якийсь час церква була греко-католицькою.[13] Станом на кінець серпня 2017 року церква Воздвиження Животворящого Хреста Господнього була парафіяльним храмом УПЦ(МП)[14]. У 2023 році церква перейшла до ПЦУ.
1809 року в селі коштом Шидловських (пол. Szydłowscy, фундатором був Симеон Казімеж Шидловський, завершив будівництво його син, збудували парафіяльний костел Серця Ісуса Христа. Наприкінці ХІХ ст. парафія входила до складу Ушицького деканату Римо-Католицької церкви.[9]
- Григорій Голоскевич — український мовознавець, громадський діяч, член Української Центральної Ради, укладач «Правописного словника», автор праць з діалектології Поділля, репресований більшовицькою владою.
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- ↑ у менш авторитетному джерелі вказується, що ці села належали до Червоногородського повіту
- ↑ а б в Супрунківці — Супруньківці. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 28 серпня 2017.
- ↑ а б Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал. — К. — 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — 240 с. — С. 35, 39. — ISSN 0130-5247.
- ↑ а б Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.]… — С. 39.
- ↑ Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.]… — С. 35.
- ↑ Там само. — С. 40.
- ↑ Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 31-32. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 23 грудня 2019.
- ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego, s. j: powiększony dodatkami z… [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] — Lipsk, 1841. — Т. 8. — S. 328. (пол.)
- ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego, s. j: powiększony dodatkami z… — Lipsk, 184. — Т. 9. — S. 102. (пол.)
- ↑ а б в Supruńkowce [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.]… — S. 591—592.
- ↑ ВВРУ, 2015, № 47, стор. 2413
- ↑ В СУПРУНЬКІВЦЯХ НА КАМ’ЯНЕЧЧИНІ ТЕПЕР Є ПАРАФІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ.
- ↑ Церква Воздвиження
- ↑ 351. Супрунківці. Кам-Под. Воздвиження Хреста [Архівовано 28 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Список давніх унійних парафій на території сучасної Кам’янець-Подільської єпархії УГКЦ.
- ↑ Православні храми московського патріархату. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 28 серпня 2017.
- Супрунківці // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 363.
- Супунківці зустріли ювілей у новому Будинку культури // Подолянин. — 1993. — 11 грудня. — С. 1.
- Supruńkowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 591. (пол.) — S. 591—592. (пол.)
- Супрунківці — Супруньківці [Архівовано 28 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Замки та храми України
- Супрунківці // зображення-гугл
- Супрунківці // мапи гугл.
- Костел в селі, 2009