Тураєв Борис Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Олександрович Тураєв
Народився24 червня 1868(1868-06-24)
Новогрудок, Мінська губернія, Російська імперія
Помер23 червня 1920(1920-06-23) (51 рік)
Петроград, Російська СФРР
ПохованняНікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd
КраїнаРосійська імперія
СРСР СРСР
Діяльністьісторик, єгиптолог, археолог, викладач університету, науково-педагогічний працівник
Alma materСанкт-Петербурзький імператорський університет
Галузьісторія, єгиптологія
ЗакладСанкт-Петербурзький державний університет
Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d]
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
ВчителіАдольф Ерманd
Відомі учніВасиль Струве
Аспіранти, докторантиСтруве Василь Васильовичd
Крачковський Ігнатій Юліанович
ЧленствоРосійська академія наук
Петербурзька академія наук

Бори́с Олекса́ндрович Тура́єв (рос. Борис Александрович Тураев; 24 червня 1868, Новогрудок — 23 червня 1920, Петроград) — російський історик, засновник вітчизняної школи історії Стародавнього Сходу, зокрема, Стародавнього Єгипту і Нубії.

Разом з Володимиром Голєнищевим вважається основоположником єгиптології в Росії. Академік Російської академії наук у Петрограді з 1918 року. Автор понад 150 праць, присвячених проблемам історії, історії релігії і церкви, археології, мистецтва, філології, джерелознавства і історіографії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Середню освіту Тураєв здобув в I гімназії міста Вільно. По закінченні історико-філологічного факультету Петербурзького імператорського університету (1891), де відвідував лекції з історії Стародавнього Сходу Оскара Лемма, під час зарубіжного відрядження займався у Адольфа Ермана, Еберхарда Шрадера і Гастона Масперо, вів наукову роботу в музеях Берліна, Парижа, Лондона і ряду міст Італії. Перша його дисертація була присвячена давньоєгипетському богу письма і мудрості Тоту («Бог Тот» (1898)), а друга — агіологічним джерелам історії Ефіопії. З 1896 року приват-доцент, з 1904 — екстраординарний, з 1911 ординарний професор Петербурзького університету. З 1896 року Тураєв читав там лекції з давньосхідної історії і викладав давньоєгипетську мову. З 1912 року хранитель зібрання єгипетських стародавностей Музею образотворчого мистецтва в Москві.

Головна праця — «Історія Стародавнього Сходу» (1911, 2 томи; перевидання 1913, 1916, 1924, 1935, 2004), яка принесла вченому європейське визнання (на рівні його сучасника Джеймса Брестеда) і до нашого часу вважається одним із найкращих досліджень з теми. Книга вперше висвітлювала загальний хід історії на території «від Кавказького хребта і Середньої Азії до Перської затоки, Південної Аравії, країни африканських озер, від кордону Ірану та Індії до Геркулесівських стовпів» і з часу виникнення перших цивілізацій до епохи македонського і римського завоювання. У своїй праці Тураєв приділяв багато уваги політичним і культурно-релігійним аспектам стародавньої історії, висвітлював економічні і географічні фактори. Поділяючи позицію Едуарда Меєра і Масперо, Тураєв високо оцінював досягнення єгипетської цивілізації на противагу берлінській школі панвавилонізму.

Його перу належать також книга «Єгипетська література» (1920) (на жаль, другий том з перекладами текстів не був надрукований) і нарис «Стародавній Єгипет» (1920). Тураєв першим в Росії почав систематичне вивчення і публікацію давньоєгипетських пам'ятників, переважно із вітчизняних музейних колекцій.

Був вихованцем ряду сходознавців, зокрема, Василя Струве, засновника визнаного в радянській марксистській історіографії «п'ятичленного» формаційного методу.

Окрім єгиптології, займався історією Нубії і Аксума, середньовічної Ефіопії і Ефіопської православної церкви, а також семітологією, ассирологією, шумерологією, коптологією, хеттологією і урартоведенням. Тураєва в силу широти його аналізу і глибини енциклопедичних знань часто порівнювали з його сучасником Брестедом. Тураєв зібрав колекцію єгипетських стародавностей, яка зараз зберігається в Ермітажі.

Посилання

[ред. | ред. код]