Очікує на перевірку

Тіна Тернер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тернер.
Тіна Тернер
Tina Turner
Зображення
Зображення
Тіна Тернер, 1985 рік
Основна інформація
Повне ім'яангл. Anna Mae Bullock
Дата народження26 листопада 1939(1939-11-26)
Місце народженняНатбуш, Теннессі, США
Дата смерті24 травня 2023(2023-05-24) (83 роки)
Місце смертіКюснахт, Цюрих, Швейцарія
Роки активності1956—2023
ГромадянствоСША США
Національністьафроамериканці[1][2][3]
Віросповіданнябуддизм
Професіяспівачка, композитор
ОсвітаSumner High Schoold
Співацький голосконтральто
Інструментивокал[d]
Моваанглійська
Жанррок-н-ролл, ритм-н-блюз, рок, фанк, соул, поп-музика
Magnum opusPrivate Dancerd
ПсевдонімиTina Turner
КолективиIke & Tina Turner, Kings of Rhythmd і Beyond
ЧленствоIke & Tina Turner, Kings of Rhythmd і Beyondd
ЛейблSonja, Pompeii, United Artists, Capitol, Parlophone, Virgin
Нагороди —
У шлюбі зАйк Тернер і Erwin Bachd[4]
Діти (4[5])Raymond Craig Turnerd і Ronnie Turnerd
Брати, сестриAlline Bullockd
Автограф
Офіційний сайт
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Тіна Тернер (англ. Tina Turner, при народженні Анна Мей Баллок, англ. Anna Mae Bullock; 26 листопада 1939 — 24 травня 2023) — американська співачка (з 2013 року громадянка Швейцарії), авторка пісень, акторка й танцівниця. Володарка восьми премій «Греммі». Перш ніж почати успішну сольну кар'єру, Тернер стала відомою як солістка дуету «Ike & Tina Turner». За свій артистизм, темперамент і сценічну виразність нагороджена титулом «Королеви рок-н-ролу».

Тернер розпочала свою музичну кар'єру 1956 року в гурті свого майбутнього чоловіка Айка Тернера «Kings of Rhythm»[6]. Свою першу платівку з піснею «Boxtop» вона записала у 1958 році під ім'ям Літтл Енн. У 1960 році вона дебютувала як Тіна Тернер з синглом A Fool in Love, що став хітом. Надалі вона в дуеті зі своїм чоловіком створила гурт «Ike & Tina Turner Revue», який відзначився «одним із найгрізніших концертних виступів в історії»[7]. Дует випустив такі хіти, як «It's Gonna Work Out Fine», «River Deep — Mountain High», «Proud Mary» і «Nutbush City Limits», після чого розпався у 1976 році.

У 1980-х роках Тернер розпочала «одне з найбільших повернень в історії музики»[8]. Її мультиплатиновий альбом «Private Dancer[en]» 1984 року містив хіт «What's Love Got to Do With It[en]», який отримав премію «Греммі» «Запис року[en]» і став її першою і єдиною піснею «номер один» у чарті «Billboard Hot 100». Її успіх в чартах продовжився піснями «Better Be Good to Me[en]», «Private Dancer[en]», «We Don't Need Another Hero (Thunderdome)[en]», «Typical Male[en]», «The Best[en]», «Шаблон:I Don't Wanna Fight» і «GoldenEye». У 1987—1988 роках вона вирушила у світові гастролі «Break Every Rule World Tour», які стали найкасовішим жіночим туром 1980-х років і встановило світовий рекорд Гіннеса за найбільшу на той час концертну аудиторію (180 000 людей)[9]. Тернер також знялася у фільмах «Томмі[en]» (1975) і «Шалений Макс 3» (1985). 1986 року вона опублікувала автобіографію «Я, Тіна: історія мого життя», яка була адаптована для фільму «На що здатне кохання[en]» (1993). 2009 року Тернер вийшла на пенсію після завершення туру «Tina!: 50th Anniversary Tour». 2018 року про неї зняли мюзикл «Тіна».

Тернер продала понад 100 мільйонів платівок по всьому світу, ставши однією з найпопулярніших артисток усіх часів[10]. Вона отримала 12 премій «Греммі», серед яких вісім конкурсних нагород, зокрема «За життєві досягнення», і три включення до Зали слави «Греммі»[en]. Вона стала першою чорношкірою артисткою і першою жінкою, яка потрапила на обкладинку журналу «Rolling Stone», який також включив її до списку 100 найвидатніших виконавців усіх часів і 100 найвидатніших співаків усіх часів[11]. Тернер має зірку на Голлівудській алеї слави та на Алеї слави в Сент-Луїсі. Двічі була включена до Зали слави рок-н-ролу: разом з Айком Тернером у 1991 році та як сольна виконавиця у 2021 році. У 2005 році вона також стала лауреатом Почесної премії Центру Кеннеді та премії «Жінка року»[12].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Тернер народилася під ім'ям Анна Мей Баллок[13][14] 26 листопада 1939 року в Браунсвіллі (Теннессі)[15][16][17][18]. Вона була наймолодшою донькою Флойда Річарда Баллока та його дружини Зельми Прісцилли (уродженої Каррі)[15][19]. Сім'я жила в сільській неінкорпорованій громаді Натбуш (Теннессі), де батько Баллок працював наглядачем за пайовиками на фермі Пойндекстер на 180-му шосе; пізніше вона згадувала, як у ранньому віці збирала бавовну зі своєю сім'єю[20][21].

Хоча Баллок була афроамериканкою, вона вважала, що серед її предків є значна кількість корінних американців, поки не взяла участь у серіалі телемережі PBS «Життя афроамериканців 2» з Генрі Луїсом Гейтсом[22][23]. Гейтс оприлюднив результати її генеалогічного ДНК-тесту і дослідження історії її родини[24].

У Баллок було дві старші сестри, Евелін Хуаніта Каррі та Рубі Аллайн Буллок, яка писала пісні[25]. Вона була троюрідною сестрою блюзмена Юджина Бріджеса[26]. Ще маленькими дітьми три сестри були розлучені, коли їхні батьки переїхали до Ноксвілла (Теннессі), де вони працювали на оборонному об'єкті в часи Другої світової війни[21]. Її відправили жити до дідуся та бабусі по батьківській лінії, Алекса і Роксани Баллок, що відрізнялися строгим норовом та релігійністю, вони служили дияконами у Вудлоунській місіонерській баптистській церкві[21][27]. Після війни сестри возз'єдналися і з батьками переїхали до Ноксвілла[21]. Через два роки сім'я повернулася до Натбуша, оселившись в районі Флагг-Гроув, де Баллок відвідувала початкову школу з першого по восьмий клас[28][29].

В юності вона співала в церковному хорі баптистської церкви Спрінг-Гілл у Натбуші[30][31]. 1950 року, коли Баллок було 11 років, Зельма, втомившись від насильницького ставлення до неї Флойда, нікому не повідомивши, залишила їхній дім й поїхала до Сент-Луїса[32]. Через два роки після того, як її мати покинула сім'ю, батько одружився з іншою жінкою і переїхав до Детройта. Баллок та її сестер відправили жити до бабусі по материнській лінії, Джоржанни Каррі, у Браунсвілль (Теннессі)[32]. Надалі у своїй автобіографії «Я, Тіна» вона писала про те, як відчувала, що батьки її не люблять і що вона нікому не потрібна[33]. Зельма планувала піти від Флойда раніше, але після того як завагітніла, вирішила залишилася[34]. Баллок згадувала про свою мати: «Вона була дуже молодою жінкою, яка не хотіла мати ще одну дитину»[34].

Підлітком Буллок працювала прислугою в сім'ї Хендерсонів у Ріплі (Теннессі)[35]. У будинку Хендерсонів до неї прийшла звістка про загибель в автокатастрофі її зведеної сестри Евелін, у яку та потрапила разом зі своїми двоюрідними сестрами Маргарет і Велою Еванс (останній вдалося вижити)[36][37]. Будучи, за власним зізнанням, «пацанкою», Баллок виступала у Карверській середній школі у Браунсвіллі, як у групі підтримки, так і у самій жіночій баскетбольній команді, «спілкуючись з іншими при кожній нагоді»[20][32]. У віці 16 років, коли померла її бабуся, вона переїхала жити до матері в Сент-Луїс. У 1958 році вона закінчила Самнерську середню школу, після чого пішла працювати саніторкою в Єврейській лікарні Барнса[38][39].

«Ike & Tina Turner»

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ike & Tina Turner

1956—1960: початок кар'єри

[ред. | ред. код]
Без нього я б загубилася у своєму житті на той момент. Я маю на увазі, що могла би робити дві речі: працювати в лікарні або співати в гурті Айка. Я більше нічого не знала. І нікого іншого. І я хотіла співати.

—Тіна Тернер (1986)[40]

Баллок і її сестра стали часто виступати в нічних клубах Сент-Луїса та Іст-Сент-Луїса[32]. У клубі «Манхеттен» в Іст-Сент-Луїсі вона уперше побачила виступ Айка Тернера з його гуртом «Kings of Rhythm»[32]. Баллок вражена його талантом згодом згадувала, що «майже впала в транс», спостерігаючи за його грою[41]. Вона попросила Тернера дозволити їй співати в його гурті, попри те, що мало хто з жінок будь-коли виступав із ним[31]. Тернер сказав, що зателефонує їй, але так і не зробив це[42]. Одного вечора 1956 року Баллок взяла мікрофон у барабанщика «Kings of Rhythm» Юджина Вашингтона під час антракту і заспівала блюзову баладу Бі Бі Кінга «You Know I Love You»[6][43]. Почувши спів Баллок, Айк Тернер запитав її, чи знає вона ще пісні. Після цього вона співала до кінця вечора і надалі стала провідною вокалісткою його гурту[44][43][45]. У цей період він навчав її тонкощів вокального контролю та виконання[44]. Перший запис Баллок зробили 1958 року під ім'ям Літтл Енн на синглі «Boxtop». На цьому записі вона виступала як вокалістка разом з Айком й іншим співаком «Kings of Rhythm» Карлсоном Олівером[46].

1960 року Айк Тернер написав пісню «A Fool in Love» для співака Арта Лессітера. Баллок мала створювати вокальний фон разом із бек-вокалістками Лессітера, гуртом «Artettes». Однак Лессітер не з'явився на сесію запису в «Technisonic Studios»[47]. Оскільки студійний час вже був оплачений Тернером, Баллок запропонувала дати їй заспівати головну партію[48][49]. Тернер вирішив використати Баллок для запису демо, маючи намір пізніше стерти її спів і додати вокал Лессітера[49][44]. Місцевий диск-жокей із Сент-Луїса Дейв Діксон переконав Тернера відправити запис Джаггі Мюррею, президенту R&B-лейблу «Sue Records»[50][51]. Почувши пісню, Мюррей був вражений вокалом Баллок і пізніше заявив, що «Тіна звучала як кричущий бруд. Це було фанкове звучання»[51]. Мюррей купив трек і заплатив Тернеру аванс у розмірі 25,000 доларів за право на запис і публікацію[51][52][53]. Також Мюррей переконав Тернера зробити Баллок «зіркою шоу»[53]. Відповідно цьому Тернер дав Баллок нове ім'я «Тіна», яке римувалося з ім'ям Шина[51][54]. На створення її сценічного образу його надихнули комікси «Шина, королева джунглів» та «Ніока, дівчина з джунглів»[55][56]. Тернер додав до її нового імені своє прізвище і захистив все це авторським правом, зареєструвавши торгову марку «Tina Turner»[57]. Його ідея полягала в тому, що якщо Баллок покине його, як це робили попередні співачки, він зможе замінити її іншою «Тіною Тернер». Надалі їхній творчий дует вказувався як «Ike & Tina Turner» («Айк і Тіна Тернери»). Однак сім'я та друзі, як і раніше, називали її Енн[58][59].

1960—1965: перші успіхи

[ред. | ред. код]
Айк і Тіна Тернери на обкладинці журналу «Cash Box[en]» від 30 червня 1962 року

У липні 1960 року вийшов сингл «A Fool in Love», де Баллок представили публіці як Тіну Тернер[60]. Він посів 2 місце в чарті «Billboard Hot R&B» і 27 місце в «Billboard Hot 100». Журналіст Курт Лодер описав трек як «найчорніший запис, який коли-небудь потрапляв до білих поп-чартів з часів госпел-пісні Рея Чарльза „What'd I Say“, що вийшла влітку минулого року»[51][61]. Інший сингл дуету, «It's Gonna Work Out Fine», досяг 14 місця в «Billboard Hot 100» і 2 місця в «Billboard Hot R&B» 1961 року, принісши їм номінацію на «Греммі» «За найкраще рок-н-рольне виконання»[62][63]. Серед інших синглів Айка і Тіни Тернер, випущених між 1960—1962 роками, були ритм-енд-блюз-хіти «I Idolize You», «Poor Fool» і «Tra La La La La»[64].

Після виходу синглу «A Fool in Love» Айк Тернер створив гурт «Ike & Tina Turner Revue» («Айк і Тіна Тернер Ревю»), до складу якого увійшли «Kings of Rhythm» та дівочий колектив «The Ikettes» як бек-вокалістки і танцівниці. При цьому він залишався на задньому плані як лідер гурту. Разом зі своїм гуртом, Айк Тернер, дотримуючись суворого гастрольного графіку, провів серію концертів по США, виступаючи 90 днів поспіль на майданчиках по всій країні[65]. За часів існування «Chitlin' Circuit» (мережа концертних майданчиків, яка підтримувала темношкірих виконавців), «Ike & Tina Turner Revue» здобули репутацію «одного з найгарячіших, найдовговічніших і потенційно найбільш вибухонебезпечних ритм-енд-блюз-ансамблів», конкуруючи з гуртом Джеймса Брауна («James Brown Revue») за рівнем музичної видовищності[66]. Завдяки прибутковості своїх виступів, вони мали змогу виступати перед десегрегованою аудиторією в клубах і готелях Півдня[67].

Протягом 1963—1965 років гурт постійно гастролював і випускав помірно успішні сингли в стилі ритм-енд-блюзу. Перший сингл Тіни Тернер як сольної виконавиці, «Too Many Ties That Bind»/«We Need an Understanding», вийшов 1964 року на лейблі Айка Тернера «Sonja Records»[68][69]. Інший сингл дуету, «You Can't Miss Nothing That You Never Had», досяг 29 місця в чарті «Billboard Hot R&B». Після роботи на «Sue Records», до кінця 1960-х років дует підписав контракти з більш ніж десятьма лейблами, серед яких були «Kent», «Cenco», «Tangerine», «Pompeii», «A&M» і «Minit»[70][71]. 1964 року Айк і Тіна Тернери підписали контракт з «Warner Bros. Records», де їхнім менеджером став Боб Краснов[72][73]. На «Warner Bros.» вони випустили свій перший альбом «Live! The Ike & Tina Turner Show», який в лютому 1965 року посів 8 місце в чарті «Billboard Hot R&B LP» [74]. Їхні сингли «Tell Her I'm Not Home» (випущений на «Loma Records») і «Good Bye, So Long» (випущений на «Modern Records») потрапили в топ-40 чарту «Billboard Hot R&B» 1965 року[62].

Популярність Тіни Тернер зросла після кількох сольних виступів на таких шоу, як «American Bandstand» і «Shindig!», а також після того як на каналі «Hollywood a Go Go» з'явилося ціле ревю з нею[75]. 1965 року виступ Айка і Тіни Тернер у клубі на Сансет-Стріп відвідав музичний продюсер Філ Спектор, який запросив їх знятися у фільмі-концерті «The Big T.N.T. Show»[76].

1966—1975: масовий успіх

[ред. | ред. код]
Айк і Тіна Тернери, 1966 рік

Вражений виступом дуету у фільмі «The Big T.N.T.», Філ Спектор захотів продюсувати Тіну Тернер[77]. Домовившись з менеджером Айка і Тіни Тернерів Бобом Красновим, який також очолював «Loma Records[en]», Спектор запропонував 20 000 доларів за її продюсування, взявши творчий контроль над сесіями, і звільнив дует від контракту з цим лейблом[16][78]. У квітні 1966 року вони підписали контракт з лейблом Спектора «Philles[en]», вже після того, як Тіна Тернер зробила перші записи із цим продюсером[79]. Їхній перший сингл на його лейблі, «River Deep — Mountain High», вийшов у травні того року. Спектор вважав цей запис, де Тернер приклала максимум зусиль для створення «стіни звуку», своєю найкращою роботою[80]. Сингл мав успіх за кордоном, досягнувши 3 місця в британському чарті («UK Singles Chart») і 1 місця в іспанському чарті («Los 40 Principales[en]»), тоді як у «Billboard Hot 100» він не зміг піднятися вище 88 місця[81][82]. Успіх синглу дозволив Айку і Тіні Тернерам виступати на розігріві під час британського туру гурту «The Rolling Stones» восени 1966 року[83]. У листопаді 1967 року Тернер стала першою жінкою-артисткою і першою серед темношкірих артистів, що з'явився на обкладинці журналу «Rolling Stone»[84][85].

1968 року дует підписав контракт із «Blue Thumb Records», а 1969-го випустив альбом «Outta Season», до якого увійшла кавер-версія пісні Отіса Реддінга «I've Been Loving You Too Long»[86][62]. Пізніше того ж року вони випустили альбом «The Hunter»[87]. Заголовний трек, пісня Альберта Кінга «The Hunter», приніс Тернер номінацію на «Греммі» «За найкраще жіноче вокальне виконання в стилі ритм-н-блюз»[63]. Успіх альбомів зробив Айка і Тіну Тернерів хедлайнерами в Лас-Вегасі, де їхні виступи відвідували найрізноманітніші знаменитості, зокрема: Слай Стоун, Дженіс Джоплін, Шер, Джеймс Браун, Рей Чарльз, Елтон Джон і Елвіс Преслі[88]. Але особливо Тіна Тернер подобалася артисту Семмі Девісу-молодшому[en], зокрема після того, як вона знялася з ним у Лас-Вегасі в одному з епізодів серіалу «Назва гри». Він зробив їй сюрприз, подарувавши автомобіль «Jaguar XJ6»[89].

Ближче до кінця 1960-х років Айк і Тіна Тернери почали виступати на музичних фестивалях[90]. До цього часу манера Тіни Тернер одягатись на сцені еволюціонувала від офіційних суконь до мініспідниць і відвертого вбрання[91]. Вона стала секс-символом, а її чуттєві виступи отримали високу оцінку[6][92].

Виступи на розігріві під час нового туру «The Rolling Stones» по США восени 1969 року принесли їм чергову хвилю популярності на батьківщині[7]. Більш широке визнання вони отримали завдяки виступам на «The Ed Sullivan Show», «Playboy After Dark» і «The Andy Williams Show»[93][94][95]. 1970 року вийшло два альбоми дуету «Come Together» і «Workin' Together». Їхня кавер-версія пісні «I Want to Take You Higher» посіла 34 місце в «Billboard Hot 100», тоді як її оригінал, створений гуртом «Sly & the Family Stone», посів 38 місце[62]. Альбоми «Come Together» та «Workin' Together» стали поворотним моментом у їхній кар'єрі, оскільки вони відійшли від свого звичного репертуару в стилі ритм-енд-блюзу і включили у них більше рок-мелодій, таких як «Come Together», «Honky Tonk Woman» та «Get Back»[96][97].

Тіна Тернер виступає на сцені стадіону «Tulane»[en] під час концерту «Soul Bowl '70[en]» у жовтні 1970 року

На початку 1971 року головним хітом Тернерів став сингл «Proud Mary», який був кавер-версією однойменної пісні гурту «Creedence Clearwater Revival». Сингл досяг 4-го місця в «Billboard Hot 100» і розійшовся тиражем більше мільйона копій, здобувши «Греммі» «За найкраще виконання дуетом або групою в стилі ритм-н-блюз»[98][99][100]. У липні 1971 року вийшов їхній концертний альбом «What You Hear Is What You Get», записаний у Карнеґі-холі. Це був їхній перший альбом, що отримав золоту сертифікацію. Пізніше того року вони потрапили до топ-40 чарту «Billboard Hot R&B» із піснею «Ooh Poo Pah Doo»[62]. Наступні три сингли Тернерів, «I'm Yours (Use Me Anyway You Wanna)», «Up in Heah» та «Early One Morning» (кавер-версія пісні Літл Річарда), теж потрапили до чарту «Billboard Hot R&B», де посіли 47 місце[62].

1972 року Тернери відкрили власну студію звукозапису «Bolic Sound», що знаходилася неподалік від їхнього будинку в Інглвуді[101]. Після того як «Liberty» увійшли до складу лейблу «United Artists Records[en]», вони перейшли на останній[102]. Приблизно цього періоду Тіна Тернер почала більше приділяти уваги написанню пісень. Вона була автором дев'ять із десяти треків їхнього альбому «Feel Good» 1972 року[103]. У жовтні 1972 року Тернер і гурт «The Ikettes» виступили в «Медісон-сквер-гарден» у Нью-Йорку на вечорі «Star-Spangled Women», присвяченому збору коштів для президентської кампанії Джорджа Макговерна 1972 року[104].

1973 року вийшов хіт дуету «Nutbush City Limits», написаний Тіною Тернер. Він посів 22-е місце у поп- і 11-те місце у ритм-енд-блюз-чартах «Billboard» і досяг 4-го місця у Великій Британії. Крім цього, він очолив чарт Австрії та увійшов до п'ятірки найкращих синглів у кількох інших країнах[105]. Також хіт отримав срібну сертифікацію від асоціації BPI за продаж чверті мільйона копій у Великій Британії[106]. В результаті своїх успіхів Тернери отримали першу в історії нагороду «Golden European Record» за продаж понад мільйон платівок з «Nutbush City Limits» у Європі[107]. Наступними хітами дуету стали «Sweet Rhode Island Red» та «Sexy Ida», що вийшли 1974 року[62].

1974 року Тернери випустили альбом «The Gospel According to Ike & Tina», який номінувався на «Греммі» «За найкраще виконання в стилі соул-госпелу»[63]. Айк Тернер також отримав сольну номінацію за сингл «Father Alone» з цього альбому[108]. Того ж року вийшов перший сольний альбом Тіни Тернер «Tina Turns the Country On![en]», який приніс їй номінацію на «Греммі» «За найкраще жіноче вокальне виконання в стилі ритм-н-блюзу»[109]. Тоді ж вона знялася в Лондоні у рок-опері «Томмі[en]»[110]. Вона зіграла Кислотну королеву, наркозалежну повію; її гра отримала схвальні відгуки критиків. Невдовзі після завершення зйомок Тернер з'явилася на телебаченні у передачі-спецвипуску, яку вела Енн-Маргрет[111]. Після виходу «Томмі» 1975 року Тернер випустила ще один сольний альбом, «Acid Queen[en]», який досяг 39 місця в чарті «Billboard Hot R&B»[112]. До нього зокрема увійшов сингл «Baby, Get It On[en]» (потрапив до американських та європейських чартів), кавер до пісні гурту «Led Zeppelin» «Whole Lotta Love»[113].

1976: розрив з Айком Тернером

[ред. | ред. код]

До середини 1970-х років Айк сильно пристрастився до кокаїну, що стало псувати його стосунки з Тіною[114]. 1976 року вони виступили з концертом у «Waldorf Astoria New York» і підписали контракт з телемережею CBS-TV. Айк планував, що вони залишать «United Artists Records» і укладуть п'ятирічний контракт із «Cream Records[en]», де дует мав отримувати щорічно 150 000 доларів. Контракт мали підписати 5 липня[115].

1 липня Тернери прилетіли з Лос-Анджелеса в Даллас, де дали концерт у готелі «Statler Hilton», розташованому у центрі міста. Дорогою до готелю між парою виникла бійка. Незабаром після прибуття Тіна втекла від Айка в найближчий готель «Ramada Inn», розташований на іншому боці автостради[116]. 27 липня вона подала на розлучення, яке остаточно оформили навесні 1978 року[117][118]. Після їхнього розлучення «United Artists Records» випустили ще два альбоми, записані дуетом: «Delilah's Power[en]» (1977) та «Airwaves[en]» (1978)[119].

Сольна кар'єра

[ред. | ред. код]

1976—1982: рання сольна кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1976 і 1977 роках Тернер заробляла на життя, беручи участь у таких телешоу, як «Голлівудські сквери[en]», «Донні і Марі», «Шоу Сонні і Шер[en]» і «Година Бреді Банча». Після її розриву з Айком почалися судові тяжби з приводу скасованих концертів дуету «Ike & Tina Turner»[120][121]. Щоб розплатитися з боргами, вона відновила гастролі, на кошти, надані їй керівником «United Artists» Майком Стюартом. 1977 року співачка знову з'явилася на публіці у нових костюмах, створених Бобом Макі[en][122]. Тернер стала хедлайнером серії шоу-кабаре в палаці «Caesars[en]» у Лас-Вегасі, а також давала концерти на невеликих майданчиках США[123]. Пізніше того ж року вона вирушила у свій перший сольний концертний тур Австралією[124].

1978 року Тернер випустила на лейблі «United Artists» свій третій сольний альбом «Rough[en]», який розповсюджувався в Північній Америці та Європі компанією «EMI». «Rough», а також наступний альбом Тернер «Love Explosion[en]» (1979 року, був його продовженням, містив короткий відступ співачки у бік диско), не потрапили до чартів, у зв'язку з цим співпраця «United Artists Records» з нею була припинена[125]. Не маючи хітового альбому, вона продовжувала виступати і стала хедлайнером свого другого туру[126].

1979 року австралійський менеджер Роджер Девіс погодився співпрацювати з Тернер після того, як побачив її виступ у готелі «Fairmont» у Сан-Франциско[127]. На початку того року вона виступала в Італії як постійна учасниця телесеріалу «Луна-парк» на каналі Rete 1, який вели Піппо Баудо та Гізер Парізі[128]. Пізніше того року Тернер вирушила у скандальний п'ятитижневий тур Південною Африкою, де на той час діяв режим апартеїду[129]. Пізніше вона шкодувала про це рішення, заявляючи, що на той час була «наївною щодо політики в Південній Африці»[130].

У жовтні 1981 року Род Стюарт відвідав концерт Тернер у нью-йоркському клубі «Ritz», після чого запросив її виконати з ним пісню «Hot Legs» у шоу «Суботнього вечора в прямому ефірі»[131]. У листопаді Тернер виступала на розігріві у гурту «The Rolling Stones» під час їхнього американського туру 1981 року[132]. У березні 1982 року вона виступила у Нідерландах на шоу Віллема Руїса з хітом «Shame, Shame, Shame», який досягнув 47-го місця у чарті цієї країни. 1982 року Тернер записала для британської продюсерської команди «B.E.F.» пісню гурту «The Temptations» «Ball of Confusion», яка стала хітом у європейських танцювальних клубах[133]. Того ж року Тернер з'явилася у альбомі «Music of Quality and Distinction Volume 1» гурту «Heaven 17[en]», який був побічним проектом команди «B.E.F.», заспівавши пісню «Ball of Confusion». Також співачка взяла участь у записі відеокліпу до цієї пісні, який транслювався на той час новоствореному каналі «MTV». Вона стала однією з перших чорношкірих американських виконавців, які отримали ефірний час на цьому каналі[134]. Крім цього, 1982 року Тернер з'явилася як спеціальний гість у телевізійній програмі Чака Беррі, що проходила в клубі «Roxy» у Західному Голлівуді[135].

1983—2000: повернення та суперзірковість

[ред. | ред. код]

До 1983 року Тернер сприймалася американською індустрією звукозапису як «неринкова» виконавиця, яка виступала переважно у банкетних залах та клубах США[136][137]. 1983 року під час своїх повторних виступів в клубі «Ritz» вона підписала контракт з лейблом «Capitol Records»[138]. У листопаді того року вона випустила кавер-версію пісні Ела Гріна «Let's Stay Together[en]», спродюсовану «B.E.F.» Пісня потрапила до кількох європейських чартів, у тому числі посіла 6 місце у Великій Британії[139][140]. У США пісня досягла максимального 26 місця в «Billboard Hot 100», очолила «Hot Dance Club Songs» і посіла 3 місце в «Hot Black Singles»[141].

1984 року Тернер зробила те, що пізніше називатиметься «одним з найбільших поверненнь в історії рок-музики»[142][143]. Після несподіваного успіху синглу «Let's Stay Together» компанія «Capitol Records» погодилася випустити студійний альбом Тернер. Співачці було відведено два тижні на запис альбому «Private Dancer[en]», який вийшов у травні 1984 року[137]. Платівка посіла 3 місце в чарті «Billboard 200» і 2 місце у Великій Британії, отримала п'ятикратну платинову сертифікацію у США і розійшлася накладом 10 мільйонів копій по всьому світу[144], ставши її найуспішнішим альбомом[145][146][147][148]. Крім цього, у травні того року «Capitol» випустили другий сингл альбому, «What's Love Got to Do With It[en]»; пісня була раніше записана поп-гуртом «Bucks Fizz[en]»[149][150]. Після виходу альбому Тернер приєдналася до Лайонела Річі, виступаючи у нього на розігріві в його турі[137].

1 вересня 1984 року Тернер вперше та в єдиний раз за свою кар'єру очолила чарт «Billboard Hot 100» з піснею «What's Love Got to Do With It»[141]. Наступні її сингли «Better Be Good to Me[en]» та «Private Dancer[en]» потрапили до топ-10 американських хітів[151]. Того ж року вона заспівала дуетом з Девідом Бові кавер-версію пісні Іґґі Попа «Tonight[en]». Випущена як сингл у листопаді, пісня досягла максимального 53-го місця у Великій Британії та США[152].

Кульмінацією нової віхи популярності Тернер стало отримання трьох «Греммі» на її 27-й щорічній церемонії вручення, зокрема в номінації «Запис року» за пісню «What's Love Got to Do With It»[63]. У лютому 1985 року вона вирушила у свій другий світовий тур на підтримку альбому «Private Dancer». Два вечірні виступи, що проходили на «NEC Arena» у Бірмінгемі (Англія) були зняті і пізніше вийшли як домашнє концертне відео. У цей час вона також записала вокальну партію у благодійній пісні «We Are the World» («Ми — це світ»), що вийшла в рамках заходу «США для Африки»[153].

Надалі успіх Тернер продовжився, коли вона вирушила до Австралії, де знялася з Мелом Гібсоном у постапокаліптичному фільмі 1985 року «Шалений Макс 3». Цей фільм став її першою акторською роллю за останні десять років; вона зобразила гламурну тітоньку Ентіті, правительку Бартертауна[154]. Після виходу фільму на екрани критики загалом позитивно відгукнулися про її гру[155]. Фільм мав світовий успіх, зібравши понад 36 мільйонів доларів у США[156]. Пізніше за цю роль Тернер отримала премію «NAACP Image» як визначна акторка[157]. Для «Шаленого Макса» вона записала дві пісні, «We Don't Need Another Hero (Thunderdome)[en]» і «One of the Living[en]»; обидві стали хітами, а остання отримала «Греммі» «За найкраще жіноче рок-вокальне виконання[en]»[63]. У липні 1985 року Тернер виступила на концерті «Live Aid» разом з Міком Джаггером[158]. Їхній виступ шокував глядачів, коли Джаггер на сцені зірвав з неї спідницю[159][160]. Потім вона виконала в дуеті з Браяном Адамсом пісню «It's Only Love[en]»[161]. Пісня номінувалася на «Греммі», а відеокліп до неї отримав нагороду «MTV Video Music Awards» «За найкраще сценічне виконання»[162].

Тіна Тернер і Лайонел Річі на церемонії нагородження церемонії премії «Греммі» 1985 року

1986 року Тернер випустила свій шостий сольний альбом «Break Every Rule[en]», який очолив чарти в чотирьох країнах і був проданий накладом понад п'ять мільйонів копій по всьому світу протягом першого року після релізу[163]. Лише у США та Німеччині альбом розійшовся накладом понад мільйон копій[144][164]. До альбому увійшли сингли «Typical Male[en]», «Two People[en]», «What You Get Is What You See[en]» та пісня «Back Where You Started[en]», що отримала «Греммі». До виходу альбому Тернер опублікувала автобіографію «Я, Тіна», яка стала бестселером. Того ж року вона отримала зірку на Голлівудській алеї слави[165]. Її світовий тур «Break Every Rule World Tour», який розпочався в березні 1987 року в Мюнхені (Німеччина), став третім за касовими зборами серед жінок-артисток в Північній Америці того року[166]. У січні 1988 року Тернер виступила перед приблизно 180 000 глядачів на стадіоні «Маракана» в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), встановивши на той час світовий рекорд Гіннеса за найбільшу концертну відвідуваність серед сольних виконавців[167][168]. У квітні 1988 року Тернер випустила альбом «Tina Live in Europe[en]», який отримав «Греммі» «За найкраще жіноче рок-вокальне виконання»[169]. Надалі, взявши невелику перерву після завершення туру, 1989 року вона опублікувала альбом «Foreign Affair[en]». Платівка очолила чарти восьми країн, у тому числі Великої Британії (отримала п'ятикратну сертифікцію), це був її перший альбом «номер один» у цій країні. Альбом розійшовся накладом понад шість мільйонів копій по всьому світу і містив міжнародний хіт-сингл «The Best[en]»[170][171].

1990 року Тернер вирушила в європейський тур «Foreign Affair», який зібрав майже чотири мільйони глядачів, побивши рекорд європейських гастролей, встановлений раніше гуртом «Rolling Stones»[172]. У жовтні 1991 року Тернер випустила свою першу збірку найкращих хітів «Simply the Best», яка розійшлася по всьому світу накладом у сім мільйонів копій[173]. Альбом став її найбільшим бестселером у Великій Британії, де він отримав восьмикратну платинову сертифікацію і розійшовся накладом понад два мільйони копій[174].

«Private Dancer» став початком мого успіху в Англії, і загалом Європа була дуже прихильною до моєї музики... [Я не така велика, як Мадонна [у США]. Я така ж велика, як Мадонна в Європі. Подекуди [в Європі] я така ж популярна, як „Роллінг Стоунз“» [sic].

—Тернер про свій європейський успіх на телепередачі «Larry King Live[en]», 1997 рік[175].

1991 року Айк і Тіна Тернери були введені до Зали слави рок-н-ролу[176]. Однак сама співачка не була присутня на церемонії, а Айк Тернер на той час був ув'язнений[177]. Тернер заявила через свого публіциста, що після свого туру вирішила взяти відпустку і відчуває себе «емоційно не готовою повернутися до США і відреагувати на вечір святкування так, як вона хотіла б»[178]. Нагороду від їхнього імені прийняв Філ Спектор[179].

1993 року на екрани вийшов напівавтобіографічний фільм «На що здатне кохання[en]»[180]. У фільмі знялися Анджела Бассетт у ролі Тіни Тернер та Лоренс Фішберн у ролі Айка Тернера; вони отримали номінації на премію «Оскар» за найкращу жіночу та чоловічу ролі[181]. Хоча сама Тернер не брала активної участі у фільмі, вона взяла участь у створенні альбому-саундтреку до нього «What's Love Got to Do with It[en]», де перезаписала старі та виконала кілька нових пісень. Сингл «I Don't Wanna Fight[en]» альбому потрапив до топ-10 чартів США та Великої Британії[182][183]. 1993 року Тернер вирушила у тур «What's Love?», який проходив переважно у Північній Америці, лише кілька концертів були дані в Австралії та Європі.

1995 року Тернер повернулася до студії, випустивши пісню «GoldenEye», яка була написана Боно та Еджем з гурту «U2» для фільму про Джеймса Бонда «Золоте око»[184]. 1996 року Тернер випустила альбом «Wildest Dreams[en]», який супроводжувався туром «Wildest Dreams». У вересні 1999 року, перед святкуванням свого 60-річчя, Тернер випустила танцювальну пісню «When the Heartache Is Over[en]», як головний сингл до свого десятого і останнього сольного альбому «Twenty Four Seven[en]»[185]. Успіх синглу і подальший тур допомогли альбому отримати золоту сертифікацію RIAA[144]. Тур «Twenty Four Seven» став найкасовішим туром 2000 року, зібравши понад 120 мільйонів доларів[186]. Два концерти Тернер на стадіоні «Вемблі» були записані режисером Девідом Маллетом[en] і випущені на DVD «One Last Time Live in Concert»[187]. У липні 2000 року на концерті в Цюриху (Швейцарія) Тернер оголосила, що після закінчення туру вона піде на пенсію[188].

2001—2021: пізня кар'єра

[ред. | ред. код]
Тернер під час її туру «Tina!: 50th Anniversary Tour» 2009 року

У листопаді 2004 року Тернер випустила «All the Best[en]», який дебютував на 2-му місці в чарті «Billboard Hot 100» 2005 року, ставши її найпопулярнішим альбомом у США[189]. Альбом став платиновим у США через три місяці після виходу і досяг цього статусу у семи інших країнах, включаючи Велику Британію[190][191]. У грудні 2005 року Тернер отримала нагороду Кеннеді-центру, де її внесли до елітної групи артистів естради[192].

У лютому 2006 року Тернер випустила дуетний сингл «Teach Me Again» з італійською співачкою та пісняркою Елізою[en], який був записаний для фільму-антології «Невидимі діти»[193][194]. Весь дохід від продажу синглу був переданий на благодійні проекти для дітей під керівництвом Всесвітньої продовольчої програми та ЮНІСЕФ[193].

У лютому 2008 року Тернер повернулася до публіки на церемонії вручення «Греммі», де вона виступала разом з Бейонсе[195][196]. Крім того, вона отримала «Греммі» як одна з основних вокалісток альбому Гербі Генкока «River: The Joni Letters». У жовтні 2008 року Тернер вирушила у свій перший тур за майже десять років «Tina! 50th Anniversary Tour»[197][198]. На підтримку туру Тернер випустила збірку найкращих хітів «Tina![en]». Тур мав великий успіх і став одним з найбільш комерційно успішних в історії[186]. 2009 року Тернер офіційно завершила кар'єру[199][200].

2009 року Тернер стала співзасновницею глобального музичного фонду «Beyond Foundation» разом зі швейцарською християнською музиканткою Регулою Курті та швейцарською тибетсько-буддисткою музиканткою Дечен Шак-Дагсаєм[201]. Тернер стала співвидавцем чотирьох альбомів духовної, або піднесеної музики, випущених в рамках проектів з «Beyond»: «Buddhist and Christian Prayers» (2009), «Children» (2011), «Love Within» (2014) і «Awakening» (2017). Станом на 2023 рік швейцарський фонд «Beyond» продовжував свою діяльність і був відкритим до співпраці з музичними виконавцями зі всього світу[202].

У квітні 2010 року, в основному завдяки онлайн-кампанії фанатів футбольного клубу «Рейнджерс», хіт Тернер «The Best» 1989 року знову потрапив до британського чарту синглів, посівши 9-е місце. Це зробило Тернер першою жінкою-виконавицею в історії британського чарту, яка потрапляла до його «топ-40» хітів протягом шести десятиліть поспіль (1960-ті—2010-ті роки)[203]. 2011 року вийшов другий альбом гурту «Beyond», «Children — With Children United in Prayer», який знову очолив чарт Швейцарії. Тернер просувала альбом, виступаючи на телешоу в Німеччині та Швейцарії. У квітні 2013 року вона з'явилася на обкладинці німецького випуску журналу «Vogue» у віці 73 років, ставши найстаршою людиною, яка на неї потрапляла[204]. У лютому 2014 року лейбл «Parlophone Records» випустив нову збірку під назвою «Love Songs[en]»[199].

Показ мюзиклу «Тіна» у театрі «Олдвіч» у Вест-Енді, вересень 2019 року

У грудні 2016 року Тернер оголосила, що спільно з Філлідою Ллойд та компанією «Stage Entertainment[en]» працює над мюзиклом «Тіна», заснованим на історії її життя[205]. Вистава відкрилася в лондонському театрі «Олдвіч»[en] у квітні 2018 року з Едріенн Воррен[en] у головній ролі[206]. Восени 2019 року Воррен також виконала цю роль на Бродвеї[207].

2018 року Тернер отримала «Греммі» «За життєві досягнення», а в жовтні того року вийшла її друга мемуарна книга «Моя історія кохання» («My Love Story»)[208][209]. 2020 року вона повернулася з пенсії щоб створити з норвезьким продюсером Kygo ремікс до пісні «What's Love Got to Do With It»[210]. З цим релізом вона стала першою артисткою, чиї хіти потрапляли до «топ-40» британського чарту синглів протягом семи десятилітть[211].

2020 року Тернер випустила свою третю книгу «Щастя стає тобою: Посібник, як змінити своє життя на краще». Вона написала її у співавторстві з американським письменником Таро Голдом та співачкою Регулою Курті[212]. Редакція компанії «Amazon» обрала книгу найкращим документальним виданням 2020 року[213]. 2021 року Тернер знялася в документальному фільмі «Тіна» режисерів Дена Ліндсі та Т. Дж. Мартіна[214].

У жовтні 2021 року Тернер продала свої музичні права компанії «BMG Rights Management» приблизно за 50 мільйонів доларів, при цьому «Warner Music» й далі володіє правами на поширення її музики[215]. Пізніше того ж місяця Тернер була включена до Зали слави рок-н-ролу як сольна виконавиця, за цією церемонією вона спостерігала через супутникове мовлення зі свого будинку поблизу Цюріха (Швейцарія)[216].

Приватне життя

[ред. | ред. код]

Стосунки та шлюби

[ред. | ред. код]

Ранні стосунки

[ред. | ред. код]

Ще навчаючись у Браунсвіллі, Тернер вперше закохалася в Гаррі Тейлора. Вони познайомилися на шкільному баскетбольному матчі[217]. Тейлор спочатку навчався в іншій школі, але переїхав, щоб бути поруч з нею[218]. У 1986 році вона розповіла «Rolling Stone»: «Гаррі був дуже популярним і мав купу подруг, але врешті-решт я його завоювала, і ми зустрічалися цілий рік»[219]. Їхні стосунки закінчилися після того, як вона дізналася, що Тейлор одружився з іншою дівчиною, яка чекала від нього дитину[219].

Після переїзду до Сент-Луїса Тернер та її сестра Аллін познайомилися з Айком Тернером та його гуртом «Kings of Rhythm». Аллін зустрічалася з барабанщиком гурту Юджином Вашингтоном, а Тернер почала зустрічатися з саксофоністом Реймондом Гіллом. Після того, як Тернер завагітніла, навчаючись у випускному шкільному класі, вона переїхала до Гілла, який жив з Айком Тернером[220]. Вона згадувала: «Я не кохала його так сильно, як кохала Гаррі. Але він був гарний. Я подумала: „Моя дитина буде красивою“»[219]. Їхні стосунки закінчилися після того, як Гілл зламав щиколотку під час бійки з вокалістом гурту «Kings of Rhythm» Карлсоном Олівером[221]. Гілл повернувся до рідного міста Кларксдейл ще до народження їхнього сина Крейга в серпні 1958 року, залишивши Тернер матір'ю-одиначкою[222][223].

Айк Тернер

[ред. | ред. код]
Айк і Тіна Тернери в аеропорту Схіпгол (Амстердам, 1971)

Співачка порівнювала свої ранні стосунки з Айком Тернером з відносинами «брата і сестри з іншого життя»[224]. З моменту знайомства у 1956 році і до 1960-го вони були друзями між якими існували платонічні стосунки. Коли Айк ще жив зі своєю співмешканкою Лоррейн Тейлор, між ними виник роман[225][226]. На їхнє остаточне зближення вплинув випадок, де один з музикантів погрожував співачці завітати у її кімнату, через що їй довелося переночувати у Айка[219][224].

Після запису пісні «A Fool in Love» 1960 року вагітна Тернер сказала Айку, що не хоче продовжувати їхні стосунки; у відповідь він вдарив її по голові дерев'яною підставкою для взуття[227]. Тернер згадувала, що цей інцидент вперше «вселив в неї страх», але вона вирішила залишитися з ним, тому що «по-справжньому піклувалася про нього»[61]. Після народження у жовтні 1960 року сина Ронні 1962-го вони переїхали до Лос-Анджелеса і одружилися в Тіхуані. У 1963 році Айк придбав будинок у районі В'ю Парк[228]. Вони жили разом зі своїм сином Ронні, сином Тернер Крейгом та двома синами Айка від Лоррейн (Айк-молодший та Майкл) з Сент-Луїса[229][230]. Пізніше вона розповіла у своїй автобіографії «Я, Тіна», що Айк протягом усього їхнього шлюбу був жорстоким і нерозбірливим у зв'язках, що призвело до її спроби самогубства у 1968 році через передозування таблетками валіуму[31]. Вона казала: «Саме мої стосунки з Айком зробили мене найнещаснішою. Спочатку я дійсно була в нього закохана. Подивіться, що він зробив для мене. Але він був абсолютно непередбачуваним»[231]. Пізніше, в похилому віці, у Айка діагностували біполярний розлад[232].

До середини 1970-х років Айк був сильно залежний від кокаїну, що заважало його стосункам з Тернер. Вона раптово покинула Айка після того, як 1 липня 1976 року по дорозі до готелю «Даллас Статлер Хілтон» між ними виникла кривава бійка[233][234]. Вона втекла від нього, маючи в кишені лише 36 центів і кредитну картку «Мобіл», через автостраду до сусіднього готелю «Рамада Інн»[235][236]. 27 липня Тернер подала на розлучення на підставі непримиренних розбіжностей[237][238]. У заяві про розлучення вона вимагала аліменти в розмірі 4,000 доларів на місяць та 1,000 доларів на місяць на утримання дітей і опіку над її синами Крейгом і Ронні[239]. Процес розлучення був завершений 29 березня 1978 року[240]. В остаточному рішенні про розлучення Тернер взяла на себе відповідальність за пропущені концерти, а також податкову заборговність. Вона залишила за собою авторські гонорари за написані нею пісні, тоді як Айк отримав гонорари за публікацію його та її композицій[241]. Вона також залишила собі два автомобіля марки «Ягуар», хутра, коштовності та сценічний псевдонім[241]. Тернер віддала Айку свою частку в їхній студії звукозапису «Bolic Sound», видавничій компанії та нерухомості, а він залишив собі чотири автомобілі[241]. Кілька промоутерів, що втратили гроші через скасування виступів, подали до суду для відшкодування своїх збитків. Майже два роки Тернер харчувалася по талонам і виступала у невеликих клубах, щоб розплатитися з боргами[118].

Айк Тернер неодноразово заявляв, що ніколи не був офіційно одружений з Тернер, оскільки на момент їхньої церемонії він був законно одружений з іншою жінкою [242][243][244]. Однак вони жили у цивільному шлюбі, і їм все одно довелося пройти через офіційне розлучення[245]. Він також заявив, що її ім'я при народженні було Марта Нелл Буллок (а не Анна Мей Баллок)[246]. У багатьох контрактах вона підписувалася своїм юридичним ім'ям Марта Нелл Тернер[13][14].

У своїй автобіографії «Повертаю своє ім'я» Айк Тернер сказав: «Звісно, я давав Тіні ляпаси. Ми билися, і бували випадки, коли я, не замислюючись, валив її на землю. Але я ніколи не бив її»[247]. У 1999 році в інтерв'ю на телепередачі «Шоу Розанни» Розанна Барр закликала Айка публічно вибачитися перед Тернер[248]. У 2007 році Айк сказав журналу «Jet[en]», що все ще кохає її, і написав листа, в якому вибачився за те, що «змусив її і дітей пройти через такі речі», але так і не відправив його[249][250].

Після його смерті 12 грудня 2007 року Тернер зробила коротку заяву через свого представника: «Тіна не мала жодних контактів з Айком більше 30 років. Жодних подальших коментарів не буде»[251]. Сестра Тернер, Аллайн, все ще вважала Айка своїм зятем і була присутня на його похороні[252]. Філ Спектор розкритикував Тіну Тернер на похороні[253]. У 2018 році Тернер сказала «The Sunday Times», що «як стара людина, я пробачила його, але я б не працювала з ним. Він просив про ще один тур зі мною, і я сказала: „Ні, ні в якому разі“. Айк не був тим, кого можна пробачити і дозволити йому повернутися»[254][255][256].

Ервін Бах

[ред. | ред. код]

У 1986 році Тернер познайомилася з німецьким музичним менеджером Ервіном Бахом, якого європейський лейбл звукозапису співачки (EMI) відправив зустрічати її в аеропорту Дюссельдорфа[257]. Бах був на 16 років молодший за неї[258]. Будучи спочатку друзями, пізніше того ж року вони почали зустрічатися. У липні 2013 року, після 27 років романтичних стосунків, вони одружилися, церемонія проходила на березі Цюрихського озера в Кюснахті, Швейцарія[259].

Діти

[ред. | ред. код]

Тернер мала двох біологічних синів: одного від саксофоніста «Kings of Rhythm» Реймонда Гілла, названого Реймондом Крейгом, який народився 20 серпня 1958 року, а іншого від Айка Тернера, Рональда «Ронні» Ренелла Тернера, який народився 27 жовтня 1960 року[260][44]. Вона також усиновила двох дітей Айка Тернера і виховувала їх як власних[260]. Тернер було 18 років, коли у неї народився старший син[261]. Айк Тернер усиновив Реймонда Крейга Гілла і змінив його ім'я на Крейг Реймонд Тернер[262]. У липні 2018 року Крейг був знайдений мертвим в результаті очевидного самогубства[263].

Молодший син Тернерів, Ронні, грав на бас-гітарі в гурті «Manufactured Funk» з піснярем і музикантом Патріком Мотеном. Ронні також грав у гуртах обох своїх батьків[264][265][266][267][268]. Від нього у Тернер було двоє онуків[260]. Він був одружений з французькою співачкою Афідою Тернер[269]. У грудні 2022 року Ронні помер від ускладнень раку товстої кишки[270].

Під час шлюборозлучного процесу Тернерів Айк відправив їхніх чотирьох синів жити до Тіни і дав їй гроші на місячну орендну плату[121][271]. Айк Тернер-молодший працював звукорежисером у «Bolic Sound» і недовго у Тіни Тернер після її розлучення[240], згодом він отримав премію «Греммі» за продюсування альбому батька «Risin' with the Blues»[272]. Він гастролював з колишньою учасницею колективу «The Ikettes» Ренді Лав у складі гурту «Sweet Randi Love і Love Thang Band»[273]. Айк Тернер-молодший заявив, що він і його брати мали віддалені стосунки з їхньою матір'ю (Тіною)[267]. У своїй автобіографії «Я, Тіна» Тернер писала, що після розлучення вона «трохи віддалилася» від усіх своїх синів, окрім Крейга[274]. У 1989 році Тернер сказала в інтерв'ю журналу «TV Week», що «вона все ще поруч з хлопчиками»[275], але були повідомлення про віддалення Тернер від своїх синів у роки перед її смертю[276][277].

Релігійні вірування

[ред. | ред. код]

Тернер іноді називала себе «буддисткою-баптисткою», натякаючи на своє виховання в баптистській церкві, де її батько служив дияконом, і її подальше навернення в буддизм у дорослому віці[278]. У 2016 році в інтерв'ю журналу «Lion's Roar» вона заявила: «Я вважаю себе буддисткою»[279]. Обкладинка журналу «Jet» за 15 лютого 1979 року містила зображення Тернер біля її буддійського вівтаря[280]. Своїм знайомством з духовними знаннями Тернер завдячувала Літургії Нічірена Дайшоніна та Міжнародній організації Сока Гаккай[281][282].

У своїй автобіографії «Я, Тіна» 1986 року Тернер зазначила, що з нічіренським буддизмом її познайомила подруга Айка Тернера, Валері Бішоп, яка у 1973 році навчила її співу «nam-myōhō-renge-kyō»[283][284]. Пізніше Тернер заявила у своїх духовних мемуарах 2020 року «Щастя стає тобою», що її син, Ронні Тернер, вперше припустив, що піснеспіви можуть піти їй на користь[285]. Тернер практикувала буддизм разом з міжнародною співочою групою «Сока Гаккай», що мешкала по сусідству[286]. Займаючись піснеспівами, Тернер помітила позитивні зміни у своєму житті, які вона приписувала своїй новій духовній практиці. Вона казала: «Я зрозуміла, що всередині мене є все, що мені потрібно, щоб змінити своє життя на краще»[283][286]. У найважчі періоди свого життя Тернер читала піснеспіви по чотири години на день, і хоча у більш пізньому віці вона стала менше цим займатися, але все ще продовжувала їх щоденно практикувати[284]. Вона порівнювала буддійські піснеспіви зі співом й казала «Lion's Roar»: «Nam-myoho-renge-kyo — це пісня. У традиції Соку Гаккай нас навчають, як її співати. Це звук та ритм, і він зачіпає місце всередині вас. Це місце, якого ми намагаємося досягти, — підсвідомість. Я вважаю, що це найвище місце, і якщо ви спілкуєтеся з ним, то саме тоді ви отримуєте інформацію про те, що робити»[279]. Інсценізації піснеспіву Тернер увійшли як до фільму «До чого тут любов?» 1993 року, так і до документальної стрічки «Тіна» 2021 року[287][288][289].

2 серпня 2005 року в Айнзідельні (Швейцарія) Тернер зустрілася з 14-м Далай-ламою. Вона також зустрілася зі швейцарсько-тибетською буддійською співачкою Дечен Шак-Дагсай та у 2009 році спільно з Шак-Дагсай та швейцарською співачкою Регулою Курті створила духовний музичний проект під назвою «Beyond»[290][291].

Резиденції, громадянство та статки

[ред. | ред. код]

У 1994 році Тернер почала жити в замку Алгонкін у Кюснахті на березі Цюрихського озера[292][293]. Раніше вона володіла нерухомістю в Кельні, Лондоні та Лос-Анджелесі, а також віллою на Французькій Рив'єрі під назвою «Анна Флер» («Anna Fleur»)[294][295].

У 2013 році Тернер подала заяву на отримання швейцарського громадянства[296][297], заявивши, що планує відмовитися від громадянства Сполучених Штатів[298][299]. Як причину відмови було зазначено, що вона більше не має тісних зв'язків зі Сполученими Штатами і «не планує проживати» там у майбутньому[299]. У квітні вона пройшла обов'язковий іспит на громадянство, який включав у себе поглиблене знання німецької мови (офіційної мови кантону Цюріх) та історії Швейцарії. 22 квітня 2013 року вона стала громадянкою Швейцарії і отримала швейцарський паспорт[300]. 24 жовтня 2013 року Тернер підписала документи про відмову від американського громадянства в посольстві США у Берні[299].

За оцінками швейцарського ділового журналу «Bilanz», у 2022 році статки Тернер становили 225 мільйонів швейцарських франків (близько 250 мільйонів доларів США)[301].

Дискографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дискографія Тіни Тернер та Дискографія Ike & Tina Turner

Студійні альбоми

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Фільм Роль Примітки
1965 «The Big T.N.T. Show» Грає саму себе Сіквел концертного фільму T.A.M.I. Show[en][302]
1970 «It's Your Thing» Документальний фільм про концерт братів Айслі[en] на стадіоні «Янкі»[303]
«Gimme Shelter[en]» Документальний фільм про американське турне гурту «The Rolling Stones» 1969 року[304]
1971 «Soul to Soul» Документальний фільм про концерт до Дня незалежності в Гані[305]
«Taking Off[en]» Комедійний фільм[304]
«Good Vibrations from Central Park» Музичний фестиваль[306]
1975 «Томмі[en]» Кислотна королева [304]
«Ann-Margret Olsson» Грає саму себе Телепрограма[307]
«Poiret est à vous» Телешоу-вар'єте[308]
1978 «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера[en]» [309]
1982 «Chuck Berry: Live at the Roxy with Tina Turner» Концерт[304]
1985 «Mad Max Beyond Thunderdome» Тітонька Ентіті Нагорода NAACP Image Award за видатну жіночу роль у кінофільмі (1986)[304]
1993 «На що здатна любов[en]» Грає саму себе Голос Анжели Бассет, також архівні кадри[304]
«Tina Turner: Girl From Nutbush» Документальний фільм[304]
«Останній кіногерой» Мер [304]
2000 «Ally McBeal» Грає саму себе Епізод: «The Oddball Parade»[304]
2012 «Ike & Tina on the Road: 1971–72» Документальний фільм, знятий рок-фотографом Бобом Груеном[310]
2021 «Tina» Документальний фільм[311]

Книги

[ред. | ред. код]
  • «Tina!» (1985)[312].
  • «I, Tina: My Life Story» (1986)[313].
  • «My Love Story: A Memoir», Atria Books (2018)[314].
  • «Happiness Becomes You: A Guide to Changing Your Life for Good», Atria Books (2020)[315].
  • «Tina Turner: That's My Life»[316].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
  2. ↑ BlackPast.org — 2004.
  3. ↑ Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
  4. ↑ Young C. Who Is Tina Turner's Husband? All About Erwin Bach // People — Time Inc., Dotdash Meredith, 2023. — ISSN 0093-7673; 2169-2157; 0093-7673
  5. ↑ Tina Turner: Singer — People.
  6. ↑ а б в Gleason, Ralph J. (16 листопада 1969). Tina Turner - A Triumph of Instant Ecstasy. San Francisco Sunday Examiner & Chronicle. с. 37.
  7. ↑ а б Ike and Tina Turner. Rock & Roll Hall of Fame. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 27 лютого 2021. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «R&R Hall of Fame-2021» визначена кілька разів з різним вмістом
  8. ↑ Rewinding the Charts: In 1985, Tina Turner Kept Her Hot Streak With 'We Don't Need Another Hero'. Billboard (англ.). 6 липня 2015. Архів оригіналу за 23 лютого 2021. Процитовано 27 лютого 2021.
  9. ↑ Highest attendance at a ticketed concert by a female artist. Guinness World Records. 16 січня 1988. Архів оригіналу за 21 серпня 2023. Процитовано 26 серпня 2023.
  10. ↑ 'It's about self-love': How TINA captures an icon who refused to falter. The Independent. 27 березня 2021.
  11. ↑ Devine, Kenzi (June 2023). Why Tina was better than all the rest. New!. № 1034. Reach plc. с. 8—9.
  12. ↑ Tina Turner. Women of the Year award. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012.
  13. ↑ а б Tina Turner – Signed Agreement (1978) .... Music Memorabilia | Lot #23263. Heritage Auctions (англ.). Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
  14. ↑ а б Tina Turner Signed Contract (1977) .... Music Memorabilia Autographs | Lot #52395. Heritage Auctions. October 2008. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 31 липня 2019.
  15. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 4.
  16. ↑ а б Fong-Torres, Ben (14 жовтня 1971). Tales of Ike and Tina Turner. Rolling Stone. Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
  17. ↑ Hobbs, Larry (21 квітня 1971). Beautiful, Bold: Non-Knoxvillian Tina Makes It Big Here. The Knoxville News-Sentinel. с. 44. Процитовано 8 січня 2024.
  18. ↑ Cannon, Geoffrey (30 травня 1971). An Unalienated Interlude With Ike, Tina Turner. The Los Angeles Times Calendar. с. 10. Процитовано 8 січня 2024.
  19. ↑ Loder, Kurt (11 жовтня 1984). Tina Turner: Sole Survivor. Rolling Stone. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 18 грудня 2018.
  20. ↑ а б Norris, 2000, с. 25—30.
  21. ↑ а б в г Gulla, 2008, с. 170.
  22. ↑ Tina Turner reflects on being a Black woman in rock -. CBS News. 25 травня 2023.
  23. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 5–6.
  24. ↑ African American Lives 2. Profiles. Tina Turner | PBS. Thirteen. Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 25 травня 2023.
  25. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 6.
  26. ↑ Bock, Scott M. (April 2018). Eugene 'Hideaway' Bridges. Living Blues. Т. 49, № 2. University, Mississippi: Center for the Study of Southern Culture. с. 31. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 6 грудня 2020. But we ended up staying with my grandfather Jack Bullock. Anna Mae Bullock was Tina Turner. That was my mamma's cousin, so she is my second cousin.
  27. ↑ Norris, 2000, с. 107.
  28. ↑ Gates, 2005, с. 114.
  29. ↑ Norris, 2000, с. 27.
  30. ↑ Norris, 2000, с. 28.
  31. ↑ а б в Gulla, 2008, с. 174.
  32. ↑ а б в г д Gulla, 2008, с. 171.
  33. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 10–11.
  34. ↑ а б Bego, 2005, с. 16.
  35. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 29.
  36. ↑ Bego, 2005, с. 26—28.
  37. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 32.
  38. ↑ Black History in St. Louis. The New York Times. 10 травня 1992. Архів оригіналу за 2 червня 2008. Процитовано 11 грудня 2007. ... Sumner High School, the first school west of the Mississippi for blacks established in 1875 (among graduates are Grace Bumbry, Arthur Ashe, and Tina Turner) ....
  39. ↑ April Hunt, For the AJC. 8 celebrities you never knew were once nurses. The Atlanta Journal-Constitution. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019.
  40. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 59.
  41. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 40.
  42. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 71.
  43. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 62.
  44. ↑ а б в г Gulla, 2008, с. 175.
  45. ↑ Hasday, 1999, с. 10.
  46. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 253.
  47. ↑ Durchholz, Daniel (16 травня 2001). We Like Ike. Riverfront Times. Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 5 квітня 2020.
  48. ↑ Cooperman, Jeannette (26 лютого 2010). A Conversation With Robbie Montgomery. St. Louis Magazine. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 18 липня 2019.
  49. ↑ а б Cawthorne та Turner, 1999, с. 73.
  50. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 74.
  51. ↑ а б в г д Gulla, 2008, с. 176.
  52. ↑ Collis, 2003, с. 25.
  53. ↑ а б McKeen, 2000, с. 252.
  54. ↑ McKeen, 2000, с. 253.
  55. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 35.
  56. ↑ Bego, 2005, с. 63.
  57. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 74—75.
  58. ↑ Greensmith, Bill (2015). Blues Unlimited: Essential Interviews from the Original Blues Magazine. Russell, Tony, Camarigg, Mark, Rowe, Mike. Urbana, Chicago, and Springfield: University of Illinois Press. с. 247—248. ISBN 9780252097508. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 17 листопада 2020.
  59. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 106-107.
  60. ↑ Bego, 2005, с. 60—62.
  61. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 79.
  62. ↑ а б в г д е ж Ike & Tina Turner Songs ••• Top Songs / Chart Singles Discography. Music VF, US & UK hits charts. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 23 березня 2020.
  63. ↑ а б в г д Tina Turner. Recording Academy Grammy Awards. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  64. ↑ Tina Turner, Iconic Singer and Music Legend, Dies at 83, 24 травня 2023, архів оригіналу за 24 травня 2023, процитовано 24 травня 2023
  65. ↑ Gulla, 2008, с. 179.
  66. ↑ Ike and Tina Turner. History-Of-Rock.com. Архів оригіналу за 6 квітня 2012.
  67. ↑ The musical legacy of Ike Turner. BBC News – Entertainment. BBC. 13 грудня 2007. Архів оригіналу за 15 грудня 2007. Процитовано 1 жовтня 2011.
  68. ↑ Tina Turner – Too Many Ties That Bind. 45cat. Архів оригіналу за 26 липня 2019.
  69. ↑ Ike Turner Forms Label (PDF). Billboard. 9 листопада 1963. с. 4. Архів (PDF) оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 26 липня 2019.
  70. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 261—264.
  71. ↑ Callahan, Michael. The Sue Records Story. Both Sides Now. Mike Callahan. Архів оригіналу за 29 грудня 2011. Процитовано 31 жовтня 2011.
  72. ↑ Ike & Tina, Rocky Fellers Pacted By Warner Bros (PDF). Cash Box: 35. 21 березня 1964.
  73. ↑ Krasnow Joins Marks' West Coast Staff (PDF). Cash Box: 215. 2 липня 1966.
  74. ↑ Hot R&B LP's (PDF). Billboard. 6 лютого 1965. с. 28. Архів (PDF) оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 16 серпня 2019.
  75. ↑ Bud, Travis Guest On 'A Go Go' Sat. Thousand Oaks Star. 22 квітня 1965. с. 5.
  76. ↑ Kreps, Daniel (20 вересня 2016). See Ike & Tina Turner's Explosive James Brown Cover From Big T.N.T. DVD. Rolling Stone. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.
  77. ↑ Williams, Richard (2003). Phil Spector: out of his head. Omnibus Press. с. 111. ISBN 0711998647. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 24 жовтня 2009.
  78. ↑ Philips Signs Ike & Tina Turner (PDF). Cash Box: 45. 23 квітня 1966. Архів (PDF) оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 27 травня 2020.
  79. ↑ Ike & Tina to Philles (PDF). Cash Box: 56. 30 квітня 1966. Архів (PDF) оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 27 травня 2020.
  80. ↑ Gilliland, John (1969). Show 21 – Forty Miles of Bad Road: Some of the best from rock 'n' roll's dark ages. Part 2: UNT Digital Library (audio). Pop Chronicles. Digital.library.unt.edu.
  81. ↑ Cuando nací era número 1 de los 40: (1966-12-17) Ike & Tina Turner: River Deep – Mountain High. LOS40 (ісп.). Архів оригіналу за 22 березня 2020. Процитовано 22 березня 2020.
  82. ↑ Billboard Hot 100 (PDF). Billboard. 18 червня 1966. с. 18.
  83. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 102.
  84. ↑ Turner, Tina (1 листопада 2019). Tina Turner on Her Journey to Broadway. Rolling Stone. Архів оригіналу за 15 квітня 2020. Процитовано 5 квітня 2020.
  85. ↑ Tina Turner on the Cover of Rolling Stone. Rolling Stone. 23 листопада 2019. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 5 квітня 2020.
  86. ↑ Johnson, Pete (30 березня 1969). Popular Records: New Album From Ike, Tina Turner. The Los Angeles Times Calendar. с. 46. Процитовано 10 травня 2024.
  87. ↑ Album Reviews (PDF). Billboard. 18 жовтня 1969.
  88. ↑ Bogdanov, Vladimir; Woodstra, Chris; Erlewine, Stephen Thomas (2003). All Music Guide to the Blues: The Definitive Guide to the Blues (вид. 3rd). Hal Leonard Corporation. ISBN 0-87930-736-6. Процитовано 8 квітня 2009.
  89. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 158.
  90. ↑ Newport 69 to Showcase 30 Pop-Rock Super Stars. The Van Nuys News. 10 червня 1969. с. 26.
  91. ↑ Begley, Mary (2 червня 1969). Spotlights Turn Her On. St. Louis Post-Dispatch. с. 4D.
  92. ↑ Kasindorf, Martin (21 грудня 1969). Ike and Tina Turner: The Sex Revolution on Stage. Dayton Daily News. с. 27.
  93. ↑ Runtagh, Jordan (28 вересня 2017). 15 Electrifying Musical Performances from Hugh Hefner's Playboy After Dark. People. Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
  94. ↑ Ike & Tina Turner on The Ed Sullivan Show. The Official Ed Sullivan Site. 11 січня 2012. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
  95. ↑ Ike & Tina Turner. Ebony: 92. May 1971.
  96. ↑ Lloyd, Jack (3 травня 1970). Tina Turner Scores As World's 'Sexiest' Singer. The Philadelphia Inquirer: 4 5a.
  97. ↑ Wesy, Hollie I. (27 листопада 1970). Tina Turner Can Turn On Middle Americans As Well. The Herald-Sun. с. 16C.
  98. ↑ Whitburn, 2004, с. 645.
  99. ↑ Gulla, 2008, с. 182.
  100. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 160.
  101. ↑ Kiersh, 1985, с. 37—38.
  102. ↑ UA Corp Absorbs Lines; UA Records Sole Disk Co (PDF). Billboard. 23 січня 1971. с. 3.
  103. ↑ Album Reviews: Ike & Tina Turner – Feel Good (PDF). Billboard. 15 липня 1972. с. 50.
  104. ↑ Beckman, Don (29 жовтня 1972). Music: Rally for McGovern. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 вересня 2023.
  105. ↑ Ike & Tina Turner – Nutbush City Limits. Dutch Charts. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  106. ↑ They're The Limit! (PDF). Record World: 27. 5 січня 1974.
  107. ↑ Golden First For The Turner's (PDF). Cash Box: 116. 28 грудня 1974.
  108. ↑ Ike Turner. Recording Academy Grammy Awards. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 16 серпня 2019.
  109. ↑ Betts, Stephen L. (12 лютого 2015). Flashback: Tina Turner Covers Dolly Parton, Kris Kristofferson on First Solo Album. Rolling Stone. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 11 січня 2019.
  110. ↑ Tina to 'Tommy' (PDF). Cash Box: 27. 11 травня 1974.
  111. ↑ Wilker, Deborah (24 травня 2023). Tina Turner, Electrifying Entertainer and Feminist Hero, Dies at 83. The Hollywood Reporter. Процитовано 24 травня 2023.
  112. ↑ Othello, Jeffrey (15 червня 2012). The Soul of Rock 'N Roll: A History of African Americans in Rock Music. Regent Press. ISBN 9781623091163.
  113. ↑ Billboard Hot Soul Singles (PDF). Billboard. 13 грудня 1975.
  114. ↑ Rosenbaum, Jason (16 лютого 2012). Ike Turner and Cocaine: A Devastating Dance. Riverfront Times. Архів оригіналу за 8 березня 2021.
  115. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 180.
  116. ↑ Ebony, 1986, с. 38.
  117. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 190—192.
  118. ↑ а б Tyehimba, Cheo (2 серпня 1996). Tina Turner left Ike 20 years ago. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 11 січня 2019.
  119. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 270.
  120. ↑ Temple U. Sues Ike And Tina Turner. Jet. 4 серпня 1977. с. 59.
  121. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 198.
  122. ↑ Lucas, Bob (5 січня 1978). New Year, New Tina, New Title. Jet. с. 20—24.
  123. ↑ Lucas, Bob (28 липня 1977). Trials And Triumphs Test Tina Turner. Jet. с. 58—60.
  124. ↑ Low, Lenny Ann; Maddox, Garry; Geraets, Nell; Boulton, Martin (25 травня 2023). Thunderdome, Nutbush and rugby league: George Miller, Jimmy Barnes honour Tina Turner. The Sydney Morning Herald.
  125. ↑ Wynn, 1985, с. 70.
  126. ↑ Koenig, 1986, с. 20—30.
  127. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 176.
  128. ↑ Tina Turner anni Ottanta, i meriti di Pippo Baudo. Indiscreto (it-IT) . 26 листопада 2019. Процитовано 17 листопада 2020.
  129. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 176-177.
  130. ↑ Should Famous Blacks Entertain In South Africa. Jet: 55. 27 травня 1985.
  131. ↑ Palmer, Robert (28 жовтня 1981). The Pop Life. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 24 травня 2015. Процитовано 17 листопада 2020.
  132. ↑ Rockwell, John (7 листопада 1981). Pop: The Stones at Play. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 24 травня 2015. Процитовано 17 листопада 2020.
  133. ↑ Fissinger, 1985, с. 82.
  134. ↑ Why It Took MTV So Long To Play Black Music Videos. Jet: 16. 9 жовтня 2006.
  135. ↑ Heller, Jason (20 березня 2017). Chuck Berry: 10 Great Collaborations. Rolling Stone. Процитовано 25 травня 2023.
  136. ↑ Александр Швец о Тине Тёрнер - видео - Факти fakty.ua Процитовано 16 жовтня 2024
  137. ↑ а б в Benarde, Scott (29 листопада 1985). Turner Excels in Gritty Role of a Soul Survivor. Sun-Sentinel. Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 5 грудня 2019.
  138. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 188.
  139. ↑ The Official Charts Company – Let's Stay Together by Tina Turner Search. The Official Charts Company. 3 травня 2016.
  140. ↑ Tina Turner: Let's Stay Together (song). Hung Medien. Архів оригіналу за 15 липня 2012. Процитовано 26 грудня 2010.
  141. ↑ а б Tina Turner Chart History. Billboard. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 16 вересня 2019.
  142. ↑ Скончалась королева рок-н-ролла и музыкальная легенда ХХ столетия Тина Тёрнер ua.news Процитовано 16 жовтня 2024
  143. ↑ Tina Turner ancestors.familysearch.org Процитовано 16 жовтня 2024
  144. ↑ а б в Gold & Platinum – RIAA. Recording Industry Association of America. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 6 березня 2019.
  145. ↑ Tina Turner Private Dancer Chart History. Billboard. Архів оригіналу за 12 листопада 2019. Процитовано 16 вересня 2019.
  146. ↑ Lopez, Korina. Summer of '84: We totally loved these three albums. USA Today. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 28 листопада 2019.
  147. ↑ APRA Lauds Aussie Manager Davies. Billboard. 9 червня 2008. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 29 листопада 2020.
  148. ↑ Norris, Sharon. Tina Turner. Tennessee Encyclopedia of History and Culture. Архів оригіналу за 22 травня 2013. Процитовано 3 вересня 2008.
  149. ↑ what's love got to do with it | full Official Chart History. Official Charts Company. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 28 листопада 2019.
  150. ↑ Watch Tina Turner Win Best Pop Vocal Performance. National Academy of Recording Arts and Sciences. 22 листопада 2019. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 28 листопада 2019.
  151. ↑ DiMartino, Dave (15 квітня 2016). Music in the 20th Century (3 Vol Set). Routledge. ISBN 9781317464297 — через Google Books.
  152. ↑ Pegg, Nicholas (2016). The Complete David Bowie (вид. Revised and Updated). London: Titan Books. с. 287. ISBN 978-1-78565-365-0.
  153. ↑ Bego, 2005, с. 182.
  154. ↑ Lichtenfeld, Eric (2007). Action Speaks Louder: Violence, Spectacle, and the American Action Movie. Wesleyan University Press. с. 153. ISBN 978-0-8195-6801-4.
  155. ↑ Tina Turner Excels In First Dramatic Role In 'Mad Max' Movie. Jet. 68 (20): 28—30. 29 липня 1985.
  156. ↑ Allen, Robert Clyde (1995). To be Continued: Soap Operas Around the World. Routledge. p. 115. ISBN 0-415-11006-8.
  157. ↑ Image Awards. The Crisis. 93 (1): 42. January 1986.
  158. ↑ Denisoff, R. Serge (1988). Inside MTV. Transaction Publishers. с. 274, 278. ISBN 0-88738-864-7.
  159. ↑ Brooks, Daphne (22 березня 2018). Tina Turner: the making of a rock'n'roll revolutionary. The Guardian. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.
  160. ↑ Kent, Lucinda (13 липня 2015). Live Aid at 30: Seven things about Bob Geldof's charity concert. ABC News. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 3 червня 2019.
  161. ↑ it's only love – full Official Chart History. Official Charts Company. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  162. ↑ John Wikane, Christian (9 лютого 2018). Jewels for the Queen: Tina Turner's Lifetime of Grammy Gold. PopMatters. Архів оригіналу за 4 березня 2018. Процитовано 4 березня 2018.
  163. ↑ Break Every Rule (PDF). Billboard. 15 серпня 1987. с. T-22. Архів (PDF) оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 29 листопада 2020.
  164. ↑ Tina Turner – Break Every Rule (нім.). GfK Entertainment. Архів оригіналу за 27 жовтня 2015. Процитовано 14 вересня 2015.
  165. ↑ Tina Turner. Hollywood Walk of Fame. 25 жовтня 2019. Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 3 листопада 2019.
  166. ↑ Hilburn, Robert (23 січня 1988). U2's $35-Million Gross Is Highest for '87 Tour. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 9 вересня 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  167. ↑ Mini-skirted Tina Turner claims record audience. United Press International. 17 січня 1988. Архів оригіналу за 1 листопада 2018. Процитовано 1 листопада 2018.
  168. ↑ Mad Max Fury Road: Ten Road Warrior themed world records. guinnessworldrecords.com. 15 травня 2015. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 2 листопада 2018.
  169. ↑ Tina Turner: Life in pictures. MSN. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  170. ↑ Johnson, Connie (17 вересня 1989). Tina Turner 'Foreign Affair.' Capitol ***:***** Great Balls of Fire:**** Knockin' on Heaven's:*** Good Vibrations:** Maybe Baby:* Ain't That a Shame. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 5 грудня 2019.
  171. ↑ Dan Hartman Dies; Songwriter Was 43. The New York Times. 7 квітня 1994. Архів оригіналу за 3 грудня 2007. Процитовано 27 жовтня 2015.
  172. ↑ Tina ends European tour and will take a year off. Jet. Т. 79, № 7. 26 листопада 1990. с. 35.
  173. ↑ Simply the Best: Tina Turner is Vogue's oldest cover girl. Yahoo!. 11 березня 2013. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
  174. ↑ Record-Breakers and Trivia – Albums – everyHit.com. com. Архів оригіналу за 30 січня 2021. Процитовано 5 вересня 2020.
  175. ↑ Why Tina Turner left the U.S. (1997 Larry King Live interview). 20 травня 2016. Архів оригіналу за 20 квітня 2019. Процитовано 26 січня 2018 — через YouTube.
  176. ↑ Ike and Tina Turner. Rock & Roll Hall of Fame. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 16 вересня 2019.
  177. ↑ Watrous, Peter (17 січня 1991). Rock-and-Roll Hall of Fame Inducts Its 6th Crop of Legends. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 11 листопада 2020.
  178. ↑ Tina Turner Won't Attend Rock N' Roll Fame Awards. Jet. 79 (1): 22. 21 січня 1991.
  179. ↑ War Casts Shadow On Hall Ceremony. Variety. 20 січня 1991. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 16 вересня 2019.
  180. ↑ Movie Review: Love: Playing It Nice and Rough – Exceptional Acting Powers Story of Up and Downs of Ike and Tina Turner. Los Angeles Times. 9 червня 1993. Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  181. ↑ Report, Electronic Urban (6 серпня 2017). Here's 9 'What's Love Got to Do with It' Facts You May Not Know. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  182. ↑ Tina Turner. Biography. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  183. ↑ Harrington, Richard (6 червня 1993). Public Danger. The Washington Post. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  184. ↑ Maslin, Janet (17 листопада 1995). FILM REVIEW;That 'Sexist, Misogynist Dinosaur' James Bond. The New York Times. Архів оригіналу за 19 грудня 2018.
  185. ↑ Reviews & Previews (PDF). Billboard. 4 грудня 1999.
  186. ↑ а б Terry, Al (21 вересня 2008). Tina Turner Live Tickets – One of the Biggest Selling Concert Tickets Ever. Pressemeldungen.at. Архів оригіналу за 17 червня 2009. Процитовано 27 жовтня 2008.
  187. ↑ Tina Turner: One Last Time - Live at Wembley Stadium. Radio Times. Архів оригіналу за 14 квітня 2022. Процитовано 25 травня 2023.
  188. ↑ Chumacher-Rasmussen, Eric (2 липня 2000). Tina Turner Announces Retirement to Zurich Crowd. MTV. Архів оригіналу за 15 грудня 2018.
  189. ↑ Tina Turner. Billboard. Архів оригіналу за 19 січня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  190. ↑ Gold & Platinum. Recording Industry Association of America. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  191. ↑ Award. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  192. ↑ Files, John (5 грудня 2005). At Kennedy Center Honors, 5 More Join an Elite Circle. The New York Times. Архів оригіналу за 16 квітня 2009. Процитовано 27 жовтня 2008.
  193. ↑ а б √ Elisa e Tina Turner insieme per l'Unicef con il singolo 'Teach me again'. Rockol (it-IT) . 9 лютого 2006. Архів оригіналу за 27 травня 2023. Процитовано 27 травня 2023.
  194. ↑ Elisa ricorda la collaborazione con Tina Turner: "Una forza gentile, saggia e materna" | Rolling Stone Italia. Rolling Stone Italia (it-IT) . 25 травня 2023. Архів оригіналу за 27 травня 2023. Процитовано 27 травня 2023.
  195. ↑ Tina Turner wows Grammy crowd with comeback. Reuters. 11 лютого 2008. Архів оригіналу за 14 лютого 2008. Процитовано 17 лютого 2008.
  196. ↑ Grammy Awards: Tina Turner, Kanye West sizzle onstage. The Dallas Morning News. 11 лютого 2008. Архів оригіналу за 17 червня 2009. Процитовано 27 жовтня 2008.
  197. ↑ Tina Turner says she's hitting the road again. USA Today. 30 квітня 2008. Архів оригіналу за 19 червня 2009. Процитовано 21 травня 2008.
  198. ↑ Gundersen, Edna (30 вересня 2008). Tina Turner is back by popular demand. USA Today. Архів оригіналу за 4 листопада 2008. Процитовано 27 жовтня 2008.
  199. ↑ а б Caulfield, Keith (21 січня 2014). 'Happily Retired' Tina Turner Set to Release 'Love Songs' Album. Billboard. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 16 вересня 2019.
  200. ↑ Tina Turner marries her partner in Switzerland. BBC. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 28 листопада 2019.
  201. ↑ Beyond Music. 24 травня 2023. Архів оригіналу за 7 березня 2023. Процитовано 23 травня 2023.
  202. ↑ Beyond Music. 24 травня 2023. Архів оригіналу за 22 травня 2023. Процитовано 23 травня 2023.
  203. ↑ Rangers fans prove Simply the Best, taking Tina Turner hit back into the Top 10. The Scotsman. Edinburgh. Архів оригіналу за 15 липня 2012. Процитовано 14 грудня 2010.
  204. ↑ Wilson, Julee (8 березня 2013). Tina Turner Vogue Germany Cover, Singer's First Time Gracing Glossy. HuffPost. Архів оригіналу за 11 березня 2013. Процитовано 9 березня 2013.
  205. ↑ A West End Tale of Tina Turner Announced. londonboxoffice.co.uk. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 20 грудня 2016.
  206. ↑ How does Tina Turner rate her own musical?. BBC. 18 квітня 2018. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 18 квітня 2018.
  207. ↑ Real, Evan (3 жовтня 2018). Tina Turner Musical 'Tina' to Make Broadway Debut in 2019. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 11 січня 2019.
  208. ↑ Tina Turner autobiography set for 2018 release. Entertainment Weekly. 11 грудня 2017. Архів оригіналу за 13 грудня 2017. Процитовано 13 грудня 2017.
  209. ↑ Swertlow, Meg (8 січня 2018). Queen, Tina Turner & More Honored with the Recording Academy's Lifetime Achievement Award. Архів оригіналу за 9 січня 2018. Процитовано 9 січня 2018.
  210. ↑ Garvey, Marianne (14 липня 2020). Tina Turner comes out of retirement with a remix of 'What's Love Got To Do With It?'. CNN. Архів оригіналу за 10 вересня 2020. Процитовано 12 вересня 2020.
  211. ↑ Chart UK Tina Turner!. Official Charts Company. Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  212. ↑ Chandler, Mark (7 серпня 2020). Tina Turner writes 'guide to life' for HarperCollins. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 8 серпня 2020.
  213. ↑ Ross, Angelica (8 лютого 2021). Tina Turner and Angelica Ross on Forgiveness, Personal Style, and How to Change Your Life. Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 9 лютого 2021.
  214. ↑ White, Peter (10 лютого 2021). HBO's Tina Turner Feature Doc To Debut This Spring; Universal Pictures Content Group Takes World Rights. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 14 лютого 2021.
  215. ↑ Tina Turner sells music rights for reported $50m sum. BBC News (брит.). 6 жовтня 2021. Архів оригіналу за 6 жовтня 2021. Процитовано 6 жовтня 2021.
  216. ↑ Smith, Troy L. (31 жовтня 2021). Tina Turner owned the crowd at the Rock Hall Ceremony without even being there. cleveland (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  217. ↑ Bego, 2005, с. 31.
  218. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 26.
  219. ↑ а б в г Tina Turner: Queen of Rock & Roll. Rolling Stone. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 11 січня 2019.
  220. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 53.
  221. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 66.
  222. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 53—54.
  223. ↑ Bego, 2005, с. 55.
  224. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 73.
  225. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 85—86.
  226. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 77.
  227. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 78—79.
  228. ↑ Lucas, Bob (January 1974). Ike and Tina Turner: The Family Next Door. Black Stars: 37.
  229. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 81.
  230. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 82—83.
  231. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 91.
  232. ↑ Christian, Margena A. (October 2008). The Last days of Ike Turner. Ebony: 94—100.
  233. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 150: «On July 1, 1976 … For the Ike and Tina Turner Revue … the opening engagement, that festive weekend, was at a Hilton hotel in downtown Dallas.»
  234. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 180: «That Thursday morning, when the time came for us to go to Dallas to play.»
  235. ↑ Kirby, David (16 жовтня 2018). Review | Tina Turner looks back on her horrific first marriage – and much more – in 'My Love Story'. The Washington Post. Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 11 січня 2019.
  236. ↑ Runtagh, Jordan (26 жовтня 2017). Tina Turner Recalls the Night She Risked Her Life to Flee Her Abusive Husband – and Musical Partner – Ike. People. Архів оригіналу за 3 грудня 2018. Процитовано 11 січня 2019.
  237. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 187—190.
  238. ↑ Bronson, 2003, с. 593.
  239. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 161.
  240. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 170.
  241. ↑ а б в Turner та Loder, 1986, с. 169.
  242. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 97.
  243. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 97.
  244. ↑ Ike Turner Is Still With His 14th Wife. Howard Stern. 17 жовтня 2007. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  245. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 210: «Він також стверджував, що насправді всі ці роки вони з Тіною ніколи не були одружені — питання, яке на сьогоднішній день, згідно із загальним каліфорнійським правом, є спірним.»
  246. ↑ R&B Legend Ike Turner, 1931–2007. NPR. 14 грудня 2007. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 26 грудня 2018. В інтерв'ю Тернер виправив ведучого, який сказав, що справжнє ім'я Тіни — Енні Мей Баллок. Він сказав: «Ні, її звати Марта Нелл Баллок»
  247. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 174.
  248. ↑ The Roseanne Show 1999-01-06. archive.org. 6 січня 1999.
  249. ↑ Christian, Margena A. (7 січня 2008). Rock 'N' Roll Pioneer Ike Turner Dies At 76. Jet. 112 (26): 56—59.
  250. ↑ Ike Turner Dies at 76. NPR. 13 грудня 2007. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
  251. ↑ Tina Turner: 'No Comment' on Ike Turner's Death. People. 12 грудня 2007. Архів оригіналу за 6 лютого 2009. Процитовано 16 лютого 2009.
  252. ↑ Musical Tributes Honor Ike's Turner's Legacy At Funeral. Jet: 56. 14 січня 2008.
  253. ↑ Phil Spector criticises Tina Turner at Ike Turner's funeral. NME. 23 грудня 2007. Архів оригіналу за 4 липня 2019. Процитовано 16 вересня 2019.
  254. ↑ Leckie, Michael (18 березня 2018). Tina Turner interview: the singer on Ike, Buddhism and leaving America for Switzerland. The Sunday Times. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 22 березня 2018.
  255. ↑ Jefferson, J'na (22 березня 2018). Tina Turner Says She Forgives Ex-Husband Ike. Billboard. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 14 вересня 2019.
  256. ↑ Tina Turner Says She Forgives Ex-Husband Ike. Vibe. 21 березня 2018. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
  257. ↑ Winfrey, Oprah (25 серпня 2013). Tina Turner's Love At First Sight Moment. Oprah.com. Архів оригіналу за 12 березня 2021. Процитовано 9 грудня 2019.
  258. ↑ 'We Are The Light Of Each Other's Lives': Photos Of Tina Turner And Husband Erwin Bach Over The Years. Essence. 24 травня 2023. Процитовано 24 травня 2023.
  259. ↑ Tina Turner weds longtime partner in quiet Swiss suburb. Reuters. 17 липня 2013. Архів оригіналу за 17 липня 2013. Процитовано 18 липня 2013.
  260. ↑ а б в Tina Turner: Singer. People. 8 травня 2000. Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 8 березня 2019.
  261. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 55: "Анна закінчила середню школу, а 20 серпня 1958 року народила сина Реймонда Крейга."
  262. ↑ Deerwester, Jayme (27 липня 2018). Tina Turner scatters son Craig's ashes in the Pacific: 'He will always be my baby'. USA Today. Архів оригіналу за 5 грудня 2018. Процитовано 5 грудня 2018.
  263. ↑ Clopton, Ellis C. (3 липня 2018). Tina Turner's Eldest Son Dies in Apparent Suicide. Variety. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.
  264. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 69.
  265. ↑ McKeen, 2000, с. 257.
  266. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 211.
  267. ↑ а б An Interview with Ike Turner Jr and Randi Love on The Bobby Eaton Show. BlogTalkRadio. 17 жовтня 2016. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 4 грудня 2019.
  268. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 232.
  269. ↑ Photos – Lesly Mess alias Afida Turner au côté de son mari Ronnie Turner et de sa belle-mère Tina Turner. Pure People (фр.). Архів оригіналу за 23 грудня 2022. Процитовано 23 грудня 2022.
  270. ↑ Tina Turner's Son Ronnie's Cause of Death Is Revealed. Today. 13 грудня 2022. Архів оригіналу за 20 грудня 2022. Процитовано 21 грудня 2022.
  271. ↑ Kiersh, 1985, с. 40—41.
  272. ↑ Ike Turner, Jr. Recording Academy Grammy Awards. 23 листопада 2020.
  273. ↑ Jones, Fred L. (12 жовтня 2017). Tulsa Native Randi Love Giving To Give Back. The Oklahoma Eagle. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 4 грудня 2019.
  274. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 172.
  275. ↑ What's love got to do with it? Plenty!. TV Week: 15. 10 липня 1989. Архів оригіналу за 3 липня 2011. Процитовано 18 січня 2013.
  276. ↑ Caroline Graham, Caroline; Daniel, Hugo (28 квітня 2018). Tina Turner's son opens up about his mother. The New Zealand Herald (новозел. англ.). Архів оригіналу за 23 грудня 2022. Процитовано 23 грудня 2022.
  277. ↑ Roberto, Melissa (6 квітня 2021). Tina Turner documentary fails to examine her absence as a mother, source says: 'She doesn't speak to anybody' (амер.). Fox News. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 23 грудня 2022.
  278. ↑ Orth, 2004, с. 42.
  279. ↑ а б Miller, Andrea (7 березня 2016). What's Love Got to Do With It?. Lion's Roar magazine. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
  280. ↑ Sex and Religion Keep Tina Turner Famous and Humble. Jet. 15 лютого 1979.
  281. ↑ Turner та Loder, 1986, Acknowledgements: «Я хотіла б висловити вдячність: Літургії Нічірена Дайшоніна за введення у духовне знання.»
  282. ↑ Miller, Andrea (September 2011). What's Love Got to Do With It? An interview with Tina Turner. Shambhala Sun. с. 65. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 11 січня 2019.
  283. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 139.
  284. ↑ а б The Queen of Hope. Living Buddhism / World Tribune. Soka Gakkai International-USA. 1 серпня 2018. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 11 січня 2019.
  285. ↑ Turner, Tina (2020). Happiness Becomes You. Atria Books. с. 19. ISBN 978-1-9821-5215-4.
  286. ↑ а б Tina Turner on 'Happiness Becomes You'. World Tribune (амер.). 2 листопада 2020. Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
  287. ↑ Snapes, Laura (24 травня 2023). Tina Turner: legendary rock'n'roll singer dies aged 83. The Guardian. ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 25 травня 2023. Процитовано 25 травня 2023.
  288. ↑ Valdez, Jonah (25 травня 2023). How Tina Turner's Buddhist faith gave her the strength to leave Ike Turner. Los Angeles Times. Процитовано 25 травня 2023.
  289. ↑ Bushby, Helen (25 травня 2023). How Tina Turner 'broke the silence' on domestic abuse. BBC News. Архів оригіналу за 25 травня 2023. Процитовано 25 травня 2023.
  290. ↑ Tina Turner records album with Swiss friends – SWI swissinfo.ch. swissinfo.ch. 10 липня 2009. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 11 січня 2019.
  291. ↑ Migros Magazine, issue No. 38–19, September 2011.
  292. ↑ Dreams Come True. The Oprah Winfrey Show. 24 лютого 2005. Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 28 березня 2012.
  293. ↑ Biography. International Tina Turner Fan Club. 2007. Архів оригіналу за 3 травня 2012. Процитовано 28 березня 2012.
  294. ↑ Tina Turner's Modern Mediterranean-Style Villa in the South of France. Architectural Digest (амер.). 1 березня 2000. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
  295. ↑ The Oprah Winfrey Show. Youtube. 1996.
  296. ↑ Tina Turner Becoming Swiss Citizen, Giving Up U.S. Passport. Fox News. 25 січня 2013. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 26 січня 2013.
  297. ↑ Tina Turner 'to become Swiss, give up US passport[[:Шаблон:'-]]. France 24. 25 січня 2013. Архів оригіналу за 28 січня 2013. Процитовано 28 січня 2013. {{cite news}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  298. ↑ Tina Turner Renounces U.S. Citizenship for Swiss. Atlanta Black Star. 26 січня 2013. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 4 жовтня 2013.
  299. ↑ а б в Kamen, Al (12 листопада 2013). Tina Turner's citizenship move, part 2. In The Loop. The Washington Post. Архів оригіналу за 6 серпня 2017. Процитовано 17 вересня 2017.
  300. ↑ Zürcher, Fabian (23 квітня 2013). Hier besorgt sich Tina Turner den Schweizer Pass. Blick (нім.). Архів оригіналу за 26 квітня 2013. Процитовано 24 квітня 2013.
  301. ↑ Bilanz 300 Reichste 2022: Tina Turner | BILANZ. Handelszeitung (de-CH) . Процитовано 28 грудня 2023.
  302. ↑ 'Big TNT Show' Has Many Music Stars. Irving News Texan. 30 грудня 1965. с. 2. Процитовано 18 листопада 2023.
  303. ↑ It's Your Thing (1970) (англ.). British Film Institute. Архів оригіналу за 18 липня 2019. Процитовано 24 травня 2023.
  304. ↑ а б в г д е ж и к Tina Turner List of Movies and TV Shows. TV Guide. Архів оригіналу за 30 квітня 2023. Процитовано 24 травня 2023.
  305. ↑ Thompson, Howard (19 серпня 1971). Rousing 'Soul to Soul'. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  306. ↑ Betts, Stephen L. (27 квітня 2017). Flashback: See Beach Boys Cover Merle Haggard's 'Okie From Muskogee'. Rolling Stone (амер.). Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 24 травня 2023.
  307. ↑ Ann-Margaret Olsson. TCM. Процитовано 24 травня 2023.
  308. ↑ Ike and Tina Turner performing with Ikettes on French television special 'Poiret est a vous'. Digital Collections. Detroit Public Library. Процитовано 24 травня 2023.
  309. ↑ Tina Turner (англ.). British Film Institute. Архів оригіналу за 26 червня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  310. ↑ Bielawski, Lukasz (10 жовтня 2012). Ike & Tina: On The Road: 1971-72 comes to DVD on November 20. Guitar World (англ.). Архів оригіналу за 10 серпня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  311. ↑ Tina Turner. Rotten Tomatoes (англ.). Архів оригіналу за 27 лютого 2023. Процитовано 24 травня 2023.
  312. ↑ Tina Turner Online. Процитовано 16 липня 2023.
  313. ↑ Walker, Michael (16 травня 1993). Summer Sneaks: Tina Turner's Story Through a Disney Prism – The singer's film biography, What's Love Got to Do With It, focuses on her turbulent relationship with her mentor and ex-husband Ike Turner as well as her triumphant comeback. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 27 вересня 2018. Процитовано 14 грудня 2018.
  314. ↑ Reviewed by Edith G. Tolchin in New York Journal of Books. 16 жовтня 2018. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 12 грудня 2018.
  315. ↑ Turner, Tina (December 2020). Happiness Becomes You. Simon and Schuster. ISBN 9781982152154. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 2 квітня 2020.
  316. ↑ Tina Turner: That's My Life. Penguin Random House. Архів оригіналу за 16 жовтня 2022. Процитовано 16 жовтня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тіна_Тернер&oldid=43859858