Гагарін Юрій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Гагарін.
Юрій Олексійович Гагарін
рос. Юрий Алексеевич Гагарин
Дата народження9 березня 1934(1934-03-09)[1][2][…]
Місце народженняКлушино, Гагарінський район, Західна область, РСФРР, СРСР[4]
Дата смерті27 березня 1968(1968-03-27)[1][2][…] (34 роки)
Місце смертіНовоселово, Кіпрєвське сільське поселенняd, Кіржацький район, Владимирська область, РРФСР, СРСР
Alma mater:Саратовський індустріальний технікумd, Оренбурзьке вище військове авіаційне училище пілотівd (25 жовтня 1957) і Військово-повітряна інженерна академія імені Миколи Жуковського (2 березня 1968)[5]
Спеціальність:Льотчик-космонавт
Військове звання:полковник[5], підполковник[5], майор[5], старший лейтенант[5] і лейтенант[5]
Місії:Першим здійснив політ до космосу
Час у космосі:1 година 48 хвилин
Нагороди:

Ю́рій Олексі́йович Гага́рін (рос. Юрий Алексеевич Гагарин; 9 березня 1934, Клушино, Гжатський район (нині Смоленська область), Західна область, РРФСР, СРСР — 27 березня 1968, поблизу села Новоселово, Киржацький район, Владимирська область, РРФСР, СРСР) — льотчик-космонавт СРСР, Герой Радянського Союзу (1961), кавалер найвищих знаків відмінності низки держав, почесний громадянин багатьох міст Росії та світу.

Полковник ВПС СРСР (1963), військовий льотчик 1-го класу, заслужений майстер спорту СРСР (1961), член ЦК ВЛКСМ, депутат Верховної Ради СРСР 6-го та 7-го скликань.

12 квітня 1961 року Юрій Гагарін став першою людиною в світовій історії, що здійснила політ у космічний простір. Ракета-носій «Восток» із кораблем «Восток-1», на борту якої перебував Гагарін, була запущена з космодрому Байконур. Після 108 хвилин польоту Гагарін успішно приземлився в Саратовській області, неподалік від Енгельса. Починаючи з 12 квітня 1962 року, день польоту Гагаріна в космос був оголошений святом — Днем космонавтики.

Перший космічний політ викликав великий інтерес в усьому світі, а сам Юрій Гагарін перетворився на світову знаменитість. За запрошеннями зарубіжних урядів і громадських організацій він відвідав близько 30 країн. Багато в першого космонавта було поїздок і всередині Радянського Союзу. У наступні роки Гагарін проводив велику суспільно-політичну роботу, закінчив Військово-повітряну академію імені професора М. І. Жуковського, працював у Центрі підготовки космонавтів і готувався до нового польоту в космос.

27 березня 1968 року Юрій Гагарін загинув в авіаційній катастрофі поблизу села Новоселово Киржацького району Владимирської області, виконуючи навчальний політ на літаку МіГ-15УТІ під керівництвом досвідченого інструктора В. С. Серьогіна[ru]. Причини й обставини авіакатастрофи залишаються не до кінця з'ясованими і до сьогодні.

У зв'язку із загибеллю Гагаріна в Радянському Союзі було оголошено загальнонаціональний траур (уперше в історії СРСР в пам'ять про людину, що не була главою держави).

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки та освіта

[ред. | ред. код]

Народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатського району Смоленської області, недалеко від міста Гжатськ, яке нині перейменоване в Гагарін. Походження з селян: батько — Олексій Іванович Гагарін, тесляр; матір — Ганна Тимофіївна (до шлюбу Матвєєва), доярка. Рід по батьку походить з с. Конишеве Чухломського повіту Костромської губернії, звідки на Смоленщину переселився дід космонавта — Іван Федорович Гагарін[6].

Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село захопили німці і навчання перервалося. Майже два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село зайняла Червона армія і навчання в школі поновилося.

24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище № 10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив на відмінно училище за фахом формувальник-ливарник.

У серпні 1951 вступає до Саратовського індустріального технікуму і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов до Саратовського аероклубу. 1955 року Юрій Гагарін досяг значних успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18. Всього в аероклубі Юрій Гагарін виконав 196 польотів і налітав 42 години і 23 хвилини.

27 жовтня 1955 року Гагарін призваний до армії і відправлений до Оренбурга в 1-ше військово-авіаційне училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище. Протягом двох років служив в Луостарі (Мурманська область) в 769-му винищувальному авіаційному полку 122-ї вад ВПС Північного флоту.

У 1959 одружився з Валентиною Іванівною Горячевою.

9 грудня 1959 року Гагарін написав заяву з проханням зарахувати його в групу кандидатів у космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року пройшов ще одну спеціальну медкомісію та був визнаний придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВВС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

Політ у космос

[ред. | ред. код]

Підготовка

[ред. | ред. код]
Юрій Гагарін у скафандрі

Після чотиримісячного московського періоду підготовки, котрий розпочався в березні 1960 року, Центр підготовки космонавтів всім своїм особовим складом перебрався на постійне місце свого базування — у Звьоздний. Там до того часу вдалося створити початкові найпростіші умови для роботи. Поруч, біля станції Чкаловська, спорудили перше житло — квартири для розміщення сімей слухачів-космонавтів і частини сімей керівного складу Центру підготовки космонавтів[7].

Окрім Гагаріна, були ще претенденти на перший політ в космос, усього двадцять осіб (Група ВВС № 1). Кандидати набиралися серед льотчиків-випробовувачів за рішенням Корольова, котрий вважав, що такі льотчики вже мають досвід перевантажень, стресових ситуацій і перепадів тиску.[8] Відбір до першого загону космонавтів відбувався за медичними, психологічними і деякими іншими параметрами: вік 25-30 років, зріст не більше 170 см, маса не більше 70-72 кг,[9] здатність до висотної і стратосферної адаптації, швидкість реакції, фізична витривалість, психологічна врівноваженість.[10] Вимоги до росту виникли через відповідні обмеження на космічний корабель «Восток», котрі визначалися потужністю ракети-носія «Восток». Крім того, при відборі кандидатів враховувалася позитивна характеристика, членство в партії (Гагарін став кандидатом в члени КПРС 1959 року, а вступив до партії влітку 1960 року), політична активність, соціальне походження.[11] Вони не були найкращими пілотами країни, важливими були зріст, маса і здоров'я — Марк Галлай — людина, яка готувала їх до польоту, — одного разу сказав дуже точно: «У будь-якому авіаційному полку можна було набрати двадцять таких льотчиків…»[12].

З двадцяти претендентів відібрали тільки шістьох, Корольов поспішав, оскільки були дані, що 20 квітня 1961 року свою людину в космос відправлять американці. І тому старт планували призначити між 11 і 17 квітня 1961 року. Того, хто полетить в космос, визначили останньої миті на засіданні державної комісії, ними стали Гагарін і його дублер Герман Титов. Було підготовлено три повідомлення ТАРС про політ Гагаріна в космос. Перше — «Успішне», друге на випадок, якщо він впаде на території іншої країни або у Світовому океані — «Звернення до урядів інших країн», з проханням допомоги в пошуку, і третє — «Трагічне», якщо Гагарін не повернеться живим.

Політ

[ред. | ред. код]
Макет спускного апарату Гагаріна в Меморіальному музеї космонавтики

Старт корабля «Восток» відбувся 12 квітня 1961 року о 9:07 за московським часом з космодрому Байконур. Корабель вийшов на нерозраховану високу орбіту (з апогеєм 327 км замість розрахованого 230 км). У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї могло тривати близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.

Виконавши один оберт навколо Землі о 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ завершився — увімкнулась гальмівна система. Через несправність клапана в паливній магістралі гальмівна установка відключилася на одну секунду раніше запланованого. Крім того, із запізненням на 10 хвилин від запланованого відбулося розділення спускного апарата і приладового відсіку. Через збій у системі гальмування спускний апарат з Гагаріним приземлився не в запланованому місці за 110 км від Сталінграда, а в Саратовській області, недалеко від Енгельса (село Сміловка). О 10:48 радар у місцевому військовому аеропорту виявив невідому ціль, це був спускний апарат, а трохи пізніше за 7 км до землі, відповідно до плану польоту, Гагарін катапультувався і цілей на радарі з'явилося дві.

Правила Міжнародна авіаційна федерація вимагали на той час присутності пілота в космічному кораблі під час запуску та посадки, чого Гагарін не мав. Через це його місія не вважається першим повним польотом людини в космос за попередніми визначеннями Міжнародної авіаційної федерації, хоча пізніше вона визнала, що Гагарін був першою людиною, яка полетіла в космос.[13][14][15][16]

Першими землянами, які зустріли космонавта після польоту, стали дружина лісника Ганна Акимівна Тахтарова і її шестирічна онучка Ріта. Незабаром до місця подій прибули військові з найближчої військової частини. Одна частина військових узяла спускний апарат під охорону, а інша повезла Гагаріна в розташування. Звідти Гагарін телефоном відрапортував командирові дивізії ППО: «Прошу передати головкому ВПС: завдання виконав, приземлився у визначеному районі, відчуваю себе добре, ударів і поломок немає. Гагарін».

Зустріч на Землі

[ред. | ред. код]
Юрій Гагарін під час закордонного візиту до Єгипту, 5 лютого 1962 року

Тим часом з Енгельського аеропорту вилетів вертоліт Мі-4, аби знайти і підібрати Гагаріна. Першим виявили спускний апарат, але Гагаріна поряд не було, ситуацію прояснили місцеві жителі, вони сказали, що Гагарін виїхав на вантажівці в Енгельс. Вертоліт злетів і взяв курс на місто. Дорогою з нього побачили вантажівку, з якої махав руками Гагарін. Його підібрали і вертоліт полетів на базу в Енгельський аеропорт, подавши радіограму «Космонавта взято на борт, рухаюсь на аеродром».

В Енгельському аеропорту Гагаріна вже чекали, біля трапа вертольота було все керівництво бази, йому вручили вітальну телеграму радянського уряду. На «Побєді» Гагаріна повезли в диспетчерський пункт, а потім в штаб бази для зв'язку з Москвою.

До полудня на Енгельський аеродром з Байконура прибули два літаки Іл-18 і Ан-10, на якому були заступник ВПС генерал-лейтенант Агальцов і група журналістів. Протягом трьох годин, поки налагоджували зв'язок із Москвою, Гагарін давав інтерв'ю і фотографувався. З появою зв'язку особисто доповів Брежнєву і Хрущову про здійснення польоту. Після доповіді Гагарін сів на літак Іл-14 і полетів у Куйбишев. Задля уникнення галасу вирішили сісти десь подалі від міста. Але поки глушили двигун і монтували трап, зібралося багато людей, під'їхало місцеве партійне керівництво. Коли змонтували трап, першим вийшов з літака Гагарін і привітав присутніх. Гагаріна відвезли на обкомівську дачу на березі Волги. Там він прийняв душ і нормально поїв. Через три години після Гагаріна в Куйбишев прилетіли Корольов і ще кілька осіб з Держкомісії. О 21 годині вечора накрили святковий стіл і відзначили вдалий політ Гагаріна в космос. А вже о 23 всі спали, позначилася накопичена втома.

Світова популярність

[ред. | ред. код]

Зустріч у Москві

[ред. | ред. код]

Спочатку ніхто не планував грандіозної зустрічі Гагаріна в Москві. Усе вирішив в останню мить Микита Хрущов. За словами Сергія Хрущова:[17] «Він почав з того, що подзвонив міністрові оборони маршалові Малиновському і сказав: „Він у вас старший лейтенант. Треба його терміново підвищити у званні“. Малиновський сказав, досить неохоче, що дасть Гагаріну звання капітана. На що Микита Сергійович розсердився: „Якого капітана? Ви йому хоч майора дайте“. Малиновський довго не погоджувався, але Хрущов наполіг на своєму, і цього ж дня Гагарін став майором». Потім Хрущов подзвонив у Кремль і зажадав, щоб Гагаріну підготували гідну зустріч.

За Гагаріним прилетів Іл-18, а на підльоті до Москви до літака приєднався почесний ескорт винищувачів МіГів. Літак прилетів в аеропорт Внуково, там Гагаріна чекав грандіозний прийом. Величезний натовп народу, вся верхівка влади, журналісти і оператори. Літак підкотив до центральної будівлі аеропорту, спустили трап і першим по ньому зійшов Гагарін. Від літака до урядових трибун була простелена яскраво-червона килимова доріжка, нею пішов Юрій Гагарін (по дорозі у нього відстебнулася підтяжка на шкарпетці, і він сів і пристебнув її[17]), під звуки оркестру, який виконував радянський авіаційний марш «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью». Підійшовши до трибуни, Юрій Гагарін відрапортував Микиті Хрущову:

- Товариш Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР! Радий доповісти Вам, що завдання Центрального Комітету Комуністичної партії і Радянського уряду виконано[18].

Далі була поїздка у відкритій машині, Гагарін стояв на повний зріст і всіх вітав. Довкруги чулися вітання, багато хто махав плакатами. У пологових будинках пройшли стихійні акції, всіх немовлят назвали Юрами. Гагаріну Микита Хрущов вручив на Красній площі Золоту Зірку «Герою Радянського Союзу» і нове звання «льотчик-космонавт СРСР». Після цього вони разом відвідали Мавзолей Леніна.[18] У самому Кремлі прийом був не дуже пишний, страв було мало, замість горілки були грузинські вина.[17]

Наступного дня організували пресконференцію, на якій Гагаріну і конструкторам ставили питання зарубіжні журналісти. Конференція почалася з питання Гагаріну про те, чи не має він родичами нащадків роду князів Гагаріних, що нині живуть у США. На що Гагарін відповів:

«Серед своїх родичів ніяких князів і людей знатного роду не знаю і ніколи про них не чув»[18].

Загибель

[ред. | ред. код]
Обеліск на місці загибелі Юрія Гагаріна

Основна стаття: Загибель Юрія Гагаріна.

Після захисту дипломної роботи в академії Жуковського Ю. А. Гагарін почав льотну практику — тренувальні польоти на літаку МіГ-15УТИ (навчально-тренувальний винищувач з подвійним керуванням — «спарка»). У період з 13 по 22 березня він здійснив 18 польотів загальною тривалістю 7:00. Перед самостійними вильотами йому залишалися два останні контрольні польоти — з льотчиком-інструктором, командиром полку, Героєм Радянського Союзу Володимиром Серьогіним[19].

27 березня 1968 о 10:18 Гагарін і Серьогін злетіли з підмосковного аеродрому Чкаловський в Щьолково. На момент зльоту видимість була нормальною — нижня межа хмар була на висоті 900 м над землею. Виконання завдання в пілотажній зоні мало тривати не менше 20 хвилин, але вже через чотири хвилини (о 10:30) Гагарін повідомив на землю про закінчення завдання, запросив дозволу розвернутися і летіти на базу. Після цього зв'язок з літаком перервався.

Коли стало зрозуміло, що у літака вже мало закінчитися пальне, в зоні польотів почалися пошуки, які тривали понад 3 години. О 14:50 одному з вертольотів вдалося виявити уламки літака МіГ-15УТИ приблизно за 65 км від аеродрому, в районі села Новоселово, за 18 км від міста Киржача Володимирської області.[19] Вранці наступного дня на гілці знайшли клаптик льотної куртки Гагаріна з талонами на харчування. Згодом виявили гаманець з правами водія і фотографією Корольова.

Для розслідування катастрофи створили Державну комісію, але навіть після багатомісячної роботи сотень фахівців комісія не змогла однозначно пояснити причини трагедії. Як наслідок, звіт комісії засекретили і його деталі відомі тільки зі статей та інтерв'ю окремих її членів. Донині причини і обставини катастрофи нез'ясовані. Існує кілька суперечливих версій події.

Перед польотом в космос Гагарін склав прощальний лист — на випадок, якщо загине. Цей лист вручили дружині після його загибелі під Киржачем.

У СРСР був оголошений загальнонаціональний траур. Це був перший випадок в історії СРСР, коли день жалоби був оголошений в разі смерті людини, що не була на момент смерті чинним главою держави.

Урни з прахом Гагаріна і Серьогіна замуровані в Кремлівську стіну[20].

Ім'я космонавта увічнено у скульптурі «Полеглий астронавт» на Місяці (1971).

Офіційна версія

Створена для розслідування причин катастрофи Державна комісія складалася з трьох підкомісій:

  • з вивчення льотної підготовки екіпажу, перевірки організації та забезпечення польотів 27 березня (льотна підкомісія)
  • з вивчення та аналізу матеріальної частини літака УТІ МіГ-15 (інженерна підкомісія)
  • з оцінки стану льотчиків до і під час польоту, офіційного впізнання загиблих (медична підкомісія)

Окремо працювала комісія КДБ, з'ясовувала «по своїй лінії», чи не була катастрофа результатом змови, теракту або злого умислу.

Були зібрані 95 % уламків літака і обладнання. З тілами пілотів було складніше — їх розкидало від удару машини об землю, внаслідок якого утворилася воронка діаметром 6 м і глибиною 2,7 м. Впізнання обох льотчиків відбулося за окремими фрагментами тіл. Аналіз відбитків стрілок кабінних і наручних годинників Гагаріна показав, що катастрофа сталася о 10:31, тобто через 50-70 секунд після останнього радіообміну з Гагаріним[21][22].

Офіційні висновки комісії були такі: екіпаж через зміну повітряної обстановки зробив різкий маневр і зірвався в штопор. Намагаючись вивести машину в горизонтальний політ, пілоти зіткнулися з землею і загинули. Відмов або несправностей техніки не виявили. Хімічний аналіз останків і крові льотчиків сторонніх речовин не виявив[23].

Комісія КДБ виявила численні порушення наземного персоналу аеродрому[24].

До 50-річного ювілею польоту Гагаріна в космос були так само розсекречені висновки держкомісії про можливі причини його загибелі. Найімовірнішою причиною падіння літака, згідно з даними архіву президента РФ, є різкий маневр ухилення від кулі-зонда, або, що менш імовірно, для запобігання потрапляння у верхній край хмарності. Маневр призвів до потрапляння літака в закритичний режим польоту і падіння[25][26][27].

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Космонавт Олексій Леонов і Валентина Гагаріна (2011)

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • Дід — Тимофій Матвійович Матвєєв, робітник Путиловського заводу.
  • Батько — Олексій Іванович Гагарін (1902—1973) — тесля.
  • Мати — Анна Тімофіївна Матвєєва (1903—1984) — працювала на молочнотоварній фермі.
  • Брати — Валентин Олексійович Гагарін (народ. 1924) — працював теслею, і Борис (1936–1977) — працював на Гжатському радіоламповому заводі.
  • Сестра — Зоя Олексіївна Гагаріна (у шлюбі Бруєвич, народилась 1927) — працювала медсестрою в Гжатській лікарні[30][32].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Звання

[ред. | ред. код]

Радянський уряд також підвищив Ю. О. Гагаріна у званні від Старшого лейтенанта відразу до майора.

З 1966 року був почесним членом Міжнародної академії астронавтики.

Ордени

[ред. | ред. код]

Леніна (СРСР), Георгія Дімітрова (Болгарія), Карла Маркса (НДР), Зірка I класу (Індонезія), Хрест Грюнвальда (Польща), Прапор I Ступеня з діамантами (Угорщина), «Намисто Нілу» (Єгипет), Велика стрічка Африканської Зірки (Ліберія), «За заслуги в галузі повітроплавання» (Бразилія), Перший кавалер ордену «Плайя-Хірон» (Куба).

Президент Бразилії Яні Квадрос нагороджує Гагаріна, 1961.

Медалі та дипломи

[ред. | ред. код]

Почесний громадянин

[ред. | ред. код]

Юрій Гагарін був вибраний почесним громадянином міст: Калуга, Новочеркаськ, Сумгаїт, Смоленськ, Вінниця, Севастополь, Саратов (СРСР); Софія, Перник, Пловдів (Болгарія), Афіни (Греція), Фамагуста, Лімасол (Кіпр); Сен-Дені (Франція), Тренч'янські Теплиці (Чехословаччина). Йому також були вручені золоті ключі від воріт міст Каїр і Александрія (Єгипет).

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

На честь Юрія Гагаріна названо багато вулиць, проспектів, площ у державах колишнього СРСР.

Місто Гжатськ Смоленської області та Гжатський район перейменовані в місто Гагарін та Гагарінський район.

У місті Москва встановлений пам'ятник Юрію Гагаріну. Також існує Гагарінський район.

Кратер на зворотному боці Місяця названо його іменем.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Гагарин Юрий Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1971. — Т. 5 : Вешин — Газли. — С. 623.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
  5. ↑ а б в г д е http://www.federalspace.ru/1968
  6. ↑ Государственный архив Костромской области :: О происхождении рода Ю.А. Гагарина из крестьян д. Конышево Чухломского уезда Костромской губернии. www.kosarchive.ru. Архів оригіналу за 8 вересня 2021. Процитовано 8 вересня 2021.
  7. ↑ Из Истории Подготовки Первых Космонавтов. Архів оригіналу за 17 квітня 2011. Процитовано 7 грудня 2011.
  8. ↑ Космонавт Леонид КАДЕНЮК: «Мне запрещали вступать в контакт с НЛО». «Комсомольская правда» в Украине. 11.04.2009. Архів оригіналу за 12.04.2009. Процитовано 15 березня 2011.
  9. ↑ Константин Лантратов (№19 (773), 19.05.2008). Резюме для космонавта. Журнал Коммерсантъ Власть. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 15 березня 2011.
  10. ↑ Виталий Жихарев (№14 (1947), 07.04.10). Герои нашего времени. Архів оригіналу за 18 вересня 2011. Процитовано 15 березня 2011.
  11. ↑ В. В. Лебедев (20/04/2010). Астронавты и космонавты. Размышления о прочитанном. Советская Россия. Архів оригіналу за 29 жовтня 2012. Процитовано 15 березня 2011.
  12. ↑ Владимир Губарев (№ 10 (1063) от 7 марта 2001 г.). Гагарин. Просто суперзвезда. Аргументы и факты. Архів оригіналу за 22 грудня 2012. Процитовано 15 березня 2011.
  13. ↑ Geek Trivia: A Leap of Fakes (англ.). 14 вересня 2004. Процитовано 31 липня 2019.
  14. ↑ Фальсифікований політ Гагаріна. Seeker (англ.). Процитовано 7 липня 2022.
  15. ↑ FAI Sporting Code (PDF). FAI (англ.). Процитовано 7 липня 2022.
  16. ↑ Famous milestones in space - MSN. MSN (англ.). Процитовано 7 липня 2022.
  17. ↑ а б в ВПС, інтерв'ю з Сергієм Хрущовим. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 16 листопада 2007.
  18. ↑ а б в Книга «Дорога в космос!»
  19. ↑ а б Александр Жуленко. Гагарин: от триумфа до гибели [Архівовано 13 жовтня 2013 у Wayback Machine.] на сайте Энциклопедия «Космонавтика»
  20. ↑ Алексей Сергеевич Абрамов. У кремлевской стены. — Изд-во политической литературы, 1987.
  21. ↑ Каманин Н. П. 11 апреля, 11 декабря, 3 апреля // Скрытый космос. Книга третья. 1967–1968 гг. — М. : Новости космонавтики, 1999. — 352 с. — ISBN 5-93345-001-4.
  22. ↑ Александр Емельяненков, Валентин Дудин. (30 марта 2004). Последняя минута Юрия Гагарина. Гибель первого космонавта планеты расследовали «в заданном направлении». «Російська газета» № 3441. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано ???.
  23. ↑ С. М. Белоцерковский, А. А. Леонов. Последний полёт Наука и жизнь № 5, 1987
  24. ↑ Гагарина сгубили российское разгильдяйство и безалаберность. Комсомольская правда. 26 марта 2003. Архів оригіналу за 26 серпня 2005. Процитовано ???.
  25. ↑ Рассекречены данные о гибели Гагарина. Архів оригіналу за 13 вересня 2011. Процитовано 25 лютого 2012.
  26. ↑ К юбилею полёта Гагарина в космос рассекретили выводы госкомиссии о причинах его гибели. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 25 лютого 2012.
  27. ↑ Рассекречены данные о возможной причине падения самолёта Гагарина. Архів оригіналу за 11 квітня 2011. Процитовано 25 лютого 2012.
  28. ↑ Жена Юрия Гагарина до сих пор тоскует по мужу. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 7 грудня 2011.
  29. ↑ История любви Гагарина. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 7 грудня 2011.
  30. ↑ а б Юрий Гагарин — первый космонавт планеты Земля. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 7 грудня 2011.
  31. ↑ Гагарина Галина Юрьевна. Российский экономический университет имени Г. В. Плеханова. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 16 липня 2011.
  32. ↑ Незабываемая встреча с Гагариным. Архів оригіналу за 3 травня 2011. Процитовано 7 грудня 2011.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гагарін Юрій Олексійович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Yuri Gagarin
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гагарін_Юрій_Олексійович&oldid=43539499